Микола Зарудний - Уран

Здесь есть возможность читать онлайн «Микола Зарудний - Уран» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 1982, Издательство: Дніпро, Жанр: Советская классическая проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Уран: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Уран»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Життя прожити — не поле перейти… Та інколи прожити й рік не так легко людині, якщо вона лише вступає з юнацьких крій у життя, в широкий світ. На долю Платона Гайворона випало багато випробувань. Після смерті матері на його руках зосталися сестра і менший брат. Хвороба та життєві обставини стають на заваді сімейному щастю з коханою дівчиною Наталкою. Руйнуються плани і мрії, виношені в гарячій, неспокійній душі. Та Платон мужньо шукає своєї дороги в житті.
Любов. Якщо вона справжня, то завжди тяжка і складна. Відчула це на собі і Степка — дівчина горда, безкомпромісна. Обставини та час змінюють її характер, відкривають кращі сторони її натури. І тільки кохання Степки залишається незмінним.
«Уран» — друга частина дилогії, продовження роману «На білому світі». Це книга про наших сучасників, про проблеми села та про велику любов, без якої нема справжнього щастя людині, без якої була б біднішою і наша земля.

Уран — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Уран», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— Всі завдання я виконаю, товаришу перший секретар райкому партії!

Кутень, маленький, згорблений, стояв посеред кабінету. Від нервового тику в нього весь час кліпало одне око, і тому здавалось, що Кутень змовницьки підморгує своєму співрозмовникові.

— Прошу сідати,— вдруге запросив Кутня Мостовий.

— Ні-ні, я постою.

Довелося Мостовому припровадити Кутня до крісла.

— Слухаю вас, Василю Васильовичу.

— Хочу просити, аби ви подзвонили у Київ до Верховного Суду, Олександре Івановичу... Хай зменшать, п'ять років це багато... Він був п'яний і... так сталося,— підморгнув Кутень.

— Я ж вам сказав учора, коли ви дзвонили, що я не маю ніякого права втручатися в судові справи. А по-друге, вважаю, що суд був дуже гуманний до вашого сина. Він — убивця, бо тільки зламане лезо врятувало життя Степки... Розумієте, лезо — і людина... Між іншим, Василю Васильовичу, ці п'ять років, до яких засудили Дмитра, лежать і на вашій совісті.

— Я його виховував у дусі,— підморгнув Кутень,— комуністичного ставлення до праці, а... він відбився од рук... Так що, не напишете?

— Ні. Я не можу, просто як людина, захищати вбивць і взагалі всяку погань, яка ще, на жаль, виповзає зі шпарин на сонце. Нам же не дають жити не лише вбивці, їх не так уже й багато, а наклепники, чинодрали, кар'єристи й анонімники. Ці вбивають душі людські, віру. Не буду я їх ніколи захищати.

— Якщо ви говорите про наклепників і анонімників,— підморгнув Кутень,— то майте на увазі, Олександре Івановичу, що на себе я це не беру... Я не писав.

— Звідки ви взяли, що я маю на увазі вас?

— Ви не сказали, а подумали,— змовницьки кліпнув Кутень.— А я не писав. Бунчук писав і на вас, і на Гайворона, а я ні. Можете запитати мою жінку Надежду. Він і на мене писав анонімки в трест, що я краденою державною маслянкою відгодовую кабани й продаю м'ясо. А я маслянку купую за власні гроші, і в мене є квитанції... Хай народний контроль перевірить... Що ж, я піду, Олександре Івановичу... Думав, допоможете, а воно...

— Хто там ще є? — запитав Мостовий секретарку, коли вийшов Кутень.

— Товариш Валинов.

— Просіть,— сказав Мостовий і подумав: «Що це за букет такий сьогодні?»

Валинов ще на порозі простягнув руку і так підійшов аж до столу:

— Радий вас бачити у розквіті, так би мовити, сил і енергії, дорогий Олександре Івановичу.— Не зустрівши з боку Мостового таких самих емоцій, Валинов одразу перейшов на офіційний тон, але щось у цьому тоні було солоденьке, запобігливе.— Наношу офіційні візити, Олександре Івановичу, пробачаюсь, але почав з райкому, бо, як писав поет: «Все мы ходим под Цекою...» Ось моє призначення,— подав надрукований на бланку наказ з великою синьою печаткою.— Посилає партія, так би мовити, на зміцнення м'ясо-молочної промисловості,— хрипко засміявся.— Призначили директором Косопільського маслозаводу...

— Якщо призначили — працюйте, товаришу Валинов,— повернув папірця Мостовий.— Бажаю успіху.

— Я скажу вам правду, Олександре Івановичу,— м'явся Валинов,— ви розумієте... я звик до масштабів і... приїхав сюди, так би мовити, не зі своєї волі...

— Конкретно, чого ви хочете, товаришу Валинов?

— Після всієї історії, що сталася між нами... не хочеться згадувати старе, я думаю, що вам не дуже буде приємно бачити мене в своєму районі, а тому я... просив би вас, щоб ви... якось так... сказали про це в обкомі чи в облвиконкомі... і... відмовилися від моїх послуг... Я підшукав собі іншу роботу, у мене певні зв'язки, прошу зрозуміти мене правильно, в Києві і в Москві, бо Косопілля... Я був би вам дуже вдячний, якби ви подзвонили товаришеві Шаблію,— Валинов навіть підсунув телефон ближче до Мостового.

— Я вас зрозумів,— посміхнувся Мостовий.— Вас як комуніста, інженера, посилає обком на роботу в Косопілля, а ви... ви не бажаєте виконувати це рішення й хочете це зробити моїми руками? Так? Ні, товаришу Валинов. Ми вас дуже охоче приймаємо, ви хороший організатор, знаєте виробництво, крім того, ми хочемо в цьому році розпочати реконструкцію маслозаводу, так що беріться до роботи... До вас особисто я претензій не маю, бюро обкому, як вам відомо, розібралося, а те, що ви писали на мене, то... ваша особиста справа. Вітайте своїх друзів у Києві й у Москві.

Валинов сухо попрощався, грюкнув дверима, а потім, опам'ятавшись, відхилив їх так, що тільки пролізла голова. Сказав: «Пробачте, Олександре Івановичу»,— і тихенько причинив. Через приймальню вийшов навшпиньках, і тільки на райкомівському подвір'ї крок його став чіткий, незалежний.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Уран»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Уран» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Уран»

Обсуждение, отзывы о книге «Уран» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x