Микола Зарудний - Уран

Михей, обсмикуючи нового піджака, підійшов до трибуни, налив з карафки води і потягнувся рукою до бокової кишені. Зошита не було. Забув у старому піджаку. Якщо побігти додому, то це пройде не менше, як година... Пропав, осоромився на все село, на область. Ось кореспондент підсунув ближче до нього мікрофон.

— Прошу, Михею Федоровичу,— сказав Платон, не розуміючи причини такого довгого мовчання лектора.

І Михей почав:

— Ішов я оце зі своєю Ганною до клубу, не по баюрах ішли, а по мощеній дорозі, і ліхтарі нам світили, і людей ми бачили веселих і добре зодягнутих. Дивлюся зараз на вас, дорогі мої люди, і радію, що сидите ви у цій залі не просто, як робоча сила, а як господарі своєї артілі й землі. Про те, чого ми з вами досягли,— знають усі, і ми гордимося своїми врожаями і фермами, бо це зробили ваші руки.

Зала наповнилася гучними оплесками. Михей уловив щасливий погляд Ганни і раптом щез страх, невпевненість, що напочатку сковували його.

— Ми стали багатші за ці два роки, коли наш колгосп очолив Платон Гайворон, але не замкнулися у своєму Сосонському маленькому світі. Ми щедро віддаємо наше багатство своїй великій країні, бо тільки тоді, коли буде сильна вона, будемо щасливі ми.

— Правильно, Михею,— промовив Сніп.

— А наша країна мусить бути дуже міцною, бо перед усім чорнив світом неправди, імперіалізму стоїмо ми, захищаючи не тільки свою свободу і свій комунізм, а свободу й незалежність усіх країн, які ідуть шляхом соціалізму.

Я не можу бути спокійний, і моя жінка Ганя не може бути спокійна в цей час, коли десь у світі ллється кров безневинних людей, коли напалм спопеляє ниви, коли зганяють арабів з їх рідних земель і розпинають борців за вільну Африку. І я в своїх думках лечу з нашої Сосонки до моїх далеких чорних і жовтих братів через моря і океани і кажу їм від себе і від Ничипора Снопа, від Мирона Мазура і від Макара Підігрітого, від Теклі і від Мотрі: тримайтеся, ви не самі. Ми з вами, бо як казав... Карл товариш Маркс: «Пролетарі усіх країн, єднайтеся!»

— От Михей! — захоплено вигукнув Савка Чемерис.

— Давай, Кожухар, по імперіалізму!

— Нас не залякають!

— Ми не одні фронти пройшли!

— Ми й по Берлінах ходили!

Відчуваючи підтримку всієї зали, Михей ще довго говорив про ворожі військові бази, що оточили нашу країну, про зміцнення обороноздатності Батьківщини.

— Десь хтось дивиться,— вів далі Кожухар,— на карту і бачить маленьке кружальце. Прочитає: Сосонка. І думав, що ж то за село таке, мабуть, глушина. Хай приїжджає та побачить. Наші поля здригаються від гуркоту машин, які веде Ничипір Сніп. Високовольтні електричні лінії висять під нашим небом. А Видубецькі гори! Ми бачимо на них тільки бурові вишки, а може, скоро відкриють ці гори свої надра. Благословен хай буде цей час, в який живемо і працюємо ми з вами!

Михей сів за стіл, бо його запросив Гайворон.

— Які будуть запитання до лектора?

— А як же з картоплею у нас буде? — вихопилась Текля.

Кожухар підвівся:

— Одне слово, наша бригада не підведе колгосп. Якщо пообіцяли, то все чисто виконаємо і перевиконаємо. Новий сорт картоплі буде!

— Спасибі вам, Михею Федоровичу, за чудову лекцію,— потиснув руку Кожухареві Гайворон.— Правда, ви трохи відійшли від теми, але...

— Не хвилюйся, Платоне, ми вміємо вирощувати і цибулю, і часник. Мені ж захотілося, коли побачив стільки людей, поговорити про життя, бо стільки передумаєш за ці довгі зимові ночі...

* * *

Ганна Кожухар як у воду дивилася, коли говорила своєму чоловікові про дива, котрі щодня кояться на білому світі. Сталося диво і в Сосонці: Михей Кожухар виграв по лотереї «Запорожця». Колись у районній чайній довелось Михеєві випити чарку з друзями, то буфетниця підсунула йому замість здачі лотерейного білета.

— Ні до чого він мені,— відмовлявся Михей, бо не вірив у дурне щастя.

Але буфетниця так подивилася на Кожухаря, так посміхнулася, що він не витримав і купив ще п'ять штук. Лежали собі ці квиточки в шухляді, аж поки Михей не одержав газети з тиражем виграшів.

— Дай-но, Ганю, перевірю.— Водив пальцем по рядках.— Цей не виграв, цей так само... Краще був би ще півлітра купив. О! Ганю! Тьху!

— Що там? Карбованця чи холодильника принесло?

— Машину. Ганю, їй-богу, «Запорожця» виграв. Ось пише...

Ганя й собі підійшла. Номери зійшлися.

— Виграли! — сплеснула руками Ганна.

— Оце-то так.— Михей ходив по хаті, не знаючи, що робити. А потім за шапку та до контори колгоспу.