Микола Зарудний - Уран

— Життя...

— І наше з тобою спливає, здається, й не пожили, як інші,— зітхає Ганна.

— Чого ж, Ганнусю? — притискає до себе худенькі плечі дружини.— Як люди, так і ми. А те, що добра не нажили, як дехто... Зате я в кожній хаті — свій, і нашу не минають люди. Головне, Ганю, чисто прожити. Відчувати, що ти — потрібний чоловік усім.

— Як усім?

— Ну, к приміру, колгоспові, державі...

— Ого, ти про що!?

— Аякже. Про себе я не кажу, а ось держава наша і партія були б бідніші без Ничипора Снопа. Фронти усі пройшов, постріляний та порубаний вернувся і стільки того хліба виростив, що ешелонами не перевозиш! І сина свого, Юхима, до землі привчив. Або Платона візьми. Інший би вже давно на полковницькій автомашині десь би по асфальту гасав. Академію закінчив, що йому? А він у Сосонці, бо така, значить, у нього совість. Я вже не такий і великий чоловік, але теж дуже потрібний. І якщо я це відчуваю. Ганю, то й ходжу по білому світі інакше, з гонором.

— Їй-богу, Михею, оце в тебе таке понятіє від газет. Начитаєшся і бозна-що думаєш про себе.

— Ганю, я тобі завжди кажу, що все політика.

Ще зимовими вечорами Михей Кожухар ходив на заняття агрогуртка, який вів Гайворон. Людей набивалося повний клуб — цікаво було слухати голову колгоспу.

А потім сталося таке, чого Сосонка і не знала. Запросив якось Платон Михея Кожухаря і Ничипора Снопа і сказав:

— Прошу вас підготувати лекції на наступні заняття. Вам, Ничипоре Івановичу, сам бог велів розказати про комплексну механізацію обробітку буряків, а вас, Михею Федоровичу, прошу прочитати лекцію про заходи по підвищенню врожайності городини. І про новий сорт картоплі, який вирощує ваша бригада.

Ничипір Сніп подумав і погодився:

— Я, може, не дуже по-вченому, але розкажу. Дещо мої хлопці вміють робити.

— А ви, Михею? —запитав Гайворон.

— Та що ти, Платоне? Щоб я ото вийшов на люди з лекцією? — замахав своїми довгими руками Кожухар.— Я краще заспіваю. Хай прийде Юхим з баяном, і я заспіваю.

— Будь ласка, але то іншим разом, а зараз нам потрібна лекція.

— А ти сам, Платоне.

— Я так не зумію, як ви.

— Ні,— категорично відмовився Михей.— Пісню можу, а лекцію не втну.

— Не вірю, щоб Михей Кожухар не зумів,— сказав Платон.

— Може, може,— підтримав його Сніп.

Це трохи похитнуло Кожухаря, і він погодився.

— Скільки ж я маю часу?

— Два тижні. Якщо вам потрібні книжки по городництву, приходьте,— запросив Платон.

Тепер цілими днями і вечорами просиджував Михей над книжками, щось виписував собі, а Ганна — й не дихала: лекцію пише Михей. Працював Кожухар спокійно, аж поки Олег Динька не почепив оголошення біля клубу:

«Об'ява. Товариші! Взавтра у клубі відбудеться чергове зайняття агрогуртка. Тема: «Городництво — високоприбуткова галузь нашої артілі». Лектор — бригадир городньої бригади тов. М. Ф. Кожухар».

Про оголошення сказала Ганна. Кожухар і сам, наче ненароком, пройшовся біля клубу, побачив — і тут спокій залишив Михея. Він перечитав усе, що написав у зошиті, і воно видалося йому нікчемним і нудним. Він пригадав усі лекції, які прослухав за останні роки в клубі, і вирішив терміново переписати свій виступ. «Хіба можна починати лекцію,— розмірковував Михей,— з картоплі й огірків, коли йде війна у В'єтнамі, чорні грецькі полковники встановили фашистський режим у своїй країні, коли в Америці спалахують негритянські повстання?»

Михей пішов до бухгалтера Горобця і виклав перед ним свої сумніви. Леонтій Гнатович як політик-міжнародник цілком підтримав Михея.

— Сучасна міжнародна обстановка дуже складна. Загострюється класова боротьба в країнах капіталу, імперіалісти роблять усе, аби тримати світ у постійній напруженості. Останні повідомлення з Близького Сходу про це переконливо свідчать. Майбутнє покаже...

Михей Кожухар прийшов додому і переписав лекцію. Сховав її у кишеню піджака, наче дорогоцінний скарб, і з тривогою чекав вечора.

Ганна випрасувала йому сорочку і примусила надіти новий костюм, на що Михей згодився після довгих умовлянь. Прийшли вони з Ганною перед самим початком лекції. Клуб був переповнений. На трибуні стояв мікрофон. Це стривожило Михея. Підкликав Олега Диньку.

— Що то таке?

— То з області кореспондент приїхав, хоче записати вашу лекцію про картоплю,— відповів Динька.

Михей витер спітніле чоло.

Прийшли Гайворон, Макар Підігрітий. У залі стало тихо.

— Дорогі товариші! — звернувся до присутніх Платон.— Почнемо нашу роботу. Мені дуже приємно, що лекція Михея Федоровича зацікавила багатьох колгоспників нашої артілі. Прошу вас, товаришу Кожухар.