Микола Зарудний - Уран

— Хочу силосу!

— Привезу, Андрійку,— пообіцяв Платон.

— Наташа тобі пише? — Галина пильно дивиться на брата. Худий, щоки позападали, пробивається сивина. Крута зморшка залягла між бровами, і, мабуть, від цього став суворіший погляд його карих очей.

— Недавно одержав листа.— Платон зітхнув, вийняв сигарету, запалив.

— Як вона?

— Тиск сто сорок на дев'яносто... Пульс уранці сімдесят, увечері — дев'яносто п'ять...

— І більше нічого?

— Я, Галю, звик уже одержувати не листи, а бюлетені.

— Боже мій,— печально промовила Галина,— доки ж це триватиме? Навіщо ви мучитесь?

— Людина мусить за все розплачуватись.

— Але ж не за любов? — заперечила Галина.

— І за любов. І ти не осуджуй Наташі, вона не винна.

— А ти? Ти винуватий? На таких, як ти, жінки молитися повинні.

— Знайшла святого,— криво посміхнувся Платон.

— А чого вона не приїде до тебе? Де ж та любов поділася, Платоне? — Галина нервово покусувала губи, наче хотіла стримати злі слова.

— Ще ніхто, сестро, не знає, куди дівається любов. Вона переходить в якісь інші категорії...

— А я чув, як тато казав мамі вночі, що він її любить,— поінформував Андрійко і одержав ляпаса від матері.

— Що ти мелеш? — стримувала посмішку Галина.

Андрійко заплакав і вибіг, у другу кімнату:

— А я чув, чув!

— У яку ж категорію перейшло ваше кохання? — Галина переборола незручність, викликану словами сина.

— Усе, як і раніше...

— Що ж, так і будете жити? Ти її любиш? Скажи правду.

Платон мовчав.

— Я не знаю... Зараз я вже не можу розібратись у своїх почуттях... Мені тяжко, Галю.

— Бачу.— Галина повернулася до вікна, щоб Платон не помітив, як наповнились слізьми її очі.— Сашко йде. Зараз я вас нагодую! А ти не хвилюйся, Платоне, все буде гаразд, от побачиш!

Увійшов Мостовий, підстрижений, чисто поголений. У кімнаті запахло одеколоном.

— Степка не приїхала? — запитав ще в дверях.

— Ти мене для цього викликав, щоб дізнатись? — Платон спідлоба глянув на Мостового.

— Та ні, у перукарні мені сказали, що приїхала така красуня, що вся Сосонка очамріла від подиву.

— Нам нічого чамріти, ми все бачили.— Надвоє розкололася череп'яна попільничка — Платон погасив недокурка.

— Що з тобою? — лише тепер Мостовий побачив мовби перекошене від болю обличчя Платона.

— Нічого. Наче в усьому районі світ клином зійшовся на Степці. Подумаєш, з'явилася нова кінозірка! Бріджіт Бардо!Інга Томбрзинська!

— Юпітер, ти гніваєшся...

— Сашко, прошу тебе, досить.

— Платоне, зрозумів, мовчу. Галю, давай обідати! Я зараз.— Мостовий вийшов на кухню.

Гайворон картав себе за те, що не стримався в розмові з Мостовим. Треба заспокоїтись, забути нарешті про Степку і думати про серйозні речі. Треба сьогодні попросити Олександра, щоб допоміг придбати трактора і комбайна, мінеральних добрив.

Платон одчинив вікно, зметнув зі столу попіл.

— Увага, увага! Говорить Косопілля. Передаємо випуск останніх вістей,— почулося з репродуктора.— Як повідомив наш сосонський кореспондент Олег Динька, в Приморському закінчуються зйомки кінофільму «Чарівниця», в якому головну роль виконує колишня колгоспниця сосонської артілі «Рідне поле» Степка Чугай...

Платон жбурнув черепки у вікно і вийшов з кімнати.

У їдальні Галина з Олександром накривали стіл.

— Що будемо пити? Коньяк, горілку? — запитав Мостовий.

— Давай усе, що є.

Говорили про всякі дрібниці, терпляче вислуховували Андрійка, Галина ввімкнула магнітофон. Платон зрозумів, що сестра з Сашком розробили своєрідний сценарій цього обіду, намагаючись вивести Платона з нервового трансу.

печально повідав Дмитро Гнатюк.

— Ти чого мене викликав? — не витерпів Гайворон.

— На обід,— налив чарки Мостовий.

— Олександре, я твої обіди знаю. Ще треба м'яса? До нового року і грама не здамо. Ми півтора плана виконали...

— Хоч би за обідом не говорили про ці плани,— перебила брата Галина.

— А тато дасть догану Платонові,— запевнив Андрійко.

Усі засміялися.

— Сьогодні мені дзвонив Шаблій,— після паузи сказав Мостовий.— Рада Міністрів розглянула результати експедиції Фурмана і ухвалила рішення розпочати будівництво уранового рудника в Сосонці. Вітаю, Платоне, двадцяте століття стоїть на ваших порогах у всій своїй величі.

Гайворон відсунув чарку і якусь мить мовчав. В уяві одразу постали Видубецькі гори, розриті ковшами екскаваторів, бульдозерами...