Дітер Нолль - Пригоди Вернера Гольта

Він пішов на територію заводу. Постукав у двері кабінету Мюллера. Сьогодні він прийшов сюди не з пустими словами. Сьогодні він міг показати документ про закінчення школи, і коли хто-небудь вимагатиме від нього ще більшого, то нехай допоможе йому. Чийсь голос промовив: «Прошу». Це був голос Юдіт. Фрау Арнольд сиділа за письмовим столом. Вона здивовано глянула на нього, потім на її губах заграла нерішуча посмішка. Збентежена, привітна і зовсім не сувора посмішка.

— Власне, я збирався прийти до вас пізніше, — почав він. — Мені хотілось після нашого розриву спершу, так би мовити, оновитися. Але, скажіть на милість, як я можу прийти до вас з повною ясністю в голові, коли без вас я ніяк не можу віднайти її?

Схиливши голову набік, вона поглянула йому в очі й кивнула.

— Відтоді, як ми востаннє говорили з вами, — продовжував Гольт, — моє життя ще більше заволокло туманом, я ще більше заплутався. Ніхто не давав мені так багато, як ви. Допоможіть мені!

Юдіт недбалим рухом стягла хустку, і волосся впало їй на плечі. Вона знову стала схожа на молоденьку дівчину.

— Я мала намір вам написати, — сказала вона. — Сьогодні я думаю про… про все по-іншому. Однак, поговоримо про це у спокійнішій обстановці. Скоро шість місяців, як ми з вами розмовляли востаннє.— Вона перегортала листки календаря. — Може, ви мені подзвоните? І ми домовимось про зустріч. — Вона подивилась на годинник. — А зараз я мушу йти. Подзвоніть мені.— І подала Гольту руку.

Виходячи, він озирнувся; Юдіт знову пов’язувала голову хусткою. Біля заводу стояв автомобіль професора Гольта.

Гольт поїхав з батьком додому. Вони разом пообідали.

— Ти повернувся ще в середу? — запитав професор. — Сьогодні пополудні в мене консультація для дисертантів, але я можу відкласти її.

— В такому разі мені дуже хотілось поговорити з тобою, — сказав Гольт.

Вони пішли до бібліотеки. Професор запропонував синові сигарету, подзвонив в університет і сів біля журнального столика.

— Доктор Цернік знає людську душу, — сказав Гольт. — Він ще торік сказав мені: «Ви наближаєтеся до кризи…» Але я не хотів цього визнати. Зараз я змушений почати здалека, щоб ти зрозумів, як я збився з дороги.

І Гольт почав оповідати. Він розповів про Каролу Бернгард, про сварку з Церніком, про дружбу з фрау Арнольд і про кінець цієї дружби. Гольт не щадив себе. Розповів він також про сварку з Шнайдерайтом і про розрив з Гундель. Професор Гольт слухав уважно, співчутливо і здивовано. Але коли Гольт розповів про свої стосунки з Анжелікою, професор, ляснувши долонею по столу, сказав:

— Це вже занадто! І тобі не соромно?!

Гольт безпорадно розвів руками, — він зовсім розгубився. Професор підійшов до стінної шафи і приніс пляшку й дві чарки.

Гольт випив і подивився на батька. Той порався біля своєї люльки, і лише коли вона розгорілась, почав говорити.

— Я не вірю в розрив між Гундель і тобою. Вона надто тісно зв’язана з усіма нами. Але Гундель ставиться до життя серйозно. Вона належить до розсудливих людей, які хотять спокійно працювати над собою, і вона знає, що її можливості не скоро вичерпаються. А з Шнайдерайтом тобі слід порозумітись. Тепер вернімося до тієї дівчини. її звуть Анжеліка?

— Ти повинен побачити її,— сказав Гольт. — Описати її неможливо. — Він намагався говорити по суті. Але, розповідаючи про Анжеліку, він бачив її перед собою, зворушливі юну, бачив її привітні, нічим не затьмарені очі. Описавши її зовнішність, він сказав: — У неї досі, мабуть, не було в житті справжньої опори. От вона й прив’язалась до мене всією душею. Анжеліка — кругла сирота. її бабусі доводиться тяжко працювати прибиральницею, де і коли прийдеться. А опікун нею майже не цікавиться.

— Ти так говориш про неї,— сказав професор, — що у мене виникає питання: що тобі, власне, треба від мене? Хочеш тільки проінформувати чи чекаєш поради?

Гольт замислився.

— Бачиш, є такі поняття, як справедливість і несправедливість, — почав він. — Я маю на увазі не заяложені поняття моралі, а певні людські норми поводження, які треба поважати.

— Я тебе добре розумію, — сказав професор. — Але коли ти не відчуваєш моральної відповідальності за цю дівчину, тоді я маю право взяти під сумнів твої людські якості.

— Це саме те, що я хотів почути, — сказав Гольт. — Тепер мені ясно — я прагнув зрозуміти, що таке відповідальність. Так, як про неї говориш ти, зі мною ще ніхто й ніколи не говорив. Досі, тільки-но порушувалось питання статі, всі вдавалися до жартів, до анекдотів. На це дивляться як на своєрідний спорт, або як на долю, на якесь чудо чи просто насолоду. Ніхто ніколи не говорить про це серйозно.