Дітер Нолль - Пригоди Вернера Гольта

— Анжеліка була зі мною, — сказав він. — Ми їздили в гори.

Гундель якусь мить лише мовчки дивилась на нього, вона була бліда, очі її палали гнівом.

— Ти завжди з нею дружитимеш? — тихо запитала вона.

Гольт мовчав. Він не наважувався глянути в очі Гундель.

— А навіщо?

— Ти падлюка! — промовила Гундель. — Сподіваюсь, ти розумієш, що ти падлюка!

Він глянув на Гундель. Такої її він не знав, такою він її ще ніколи не бачив: вона аж кипіла від обурення.

Гольт вхопився за поручні. Гундель була для нього шансом вибратись з багнюки, він не скористався з цього шансу. Період чекання і дружби був випробуванням, якого він не витримав. Тепер і Гундель втратила повагу до нього. Тепер вона побачила його суть, його легковажність, зрозуміла, чого він вартий. Гольт був винуватий перед Анжелікою.

Він зібрався з силами ї наблизився до Гундель.

— Не тобі мене судити. Все могло б бути по-іншому, коли б ти цього хотіла! — сказав він.

— Ти ще й вину звалюєш на мене? — запитала вона і, похитавши головою, пішла собі.

Незабаром він почув, як вона вийшла з дому. Гольт був зовсім спокійний. Тепер він мусить знайти вихід. Адже життя йде далі. Принаймні це він засвоїв: життя завжди йде далі, незалежно від того, радіє хто чи у відчаї, порядна це людина чи падлюка.

Він виявився падлюкою, хоча й на думку Гундель, але він згоден з нею. Адже він хотів кинути дівчину і занапастити ще одне людське щастя, причому через Гундель. Але тепер Гундель вже нікому не перебігала дороги до щастя: вона була для нього навіки втрачена. А чи не спробувати йому принаймні повернути її повагу?

Два дні боровся Гольт з важкими роздумами, виривався з обіймів відчаю, два дні чинив він одчайдушний опір байдужості і розчаруванню, два дні шукав і не знаходив виходу. А вихід був один — боротись!

Та й що особливе сталося? З глузду він з’їхав, чи що? Треба поставитись до всього серйозно, не здаватись, — наварив каші, сам і їж!

Два дні голова аж тріщала від роздумів. Потім випускний вечір, роздача атестатів.

«Тепер візьми себе в руки! Твій клопіт нікого не обходить». Гольт шукав очима Анжеліку. В переповненому актовому залі її не було, але він усе шукав і шукав — йому хотілося зустріти її погляд, кивнути їй втішливо і підбадьорливо, так, як йому самому зроду ніхто не кивав. Підійшов Аренс і відвів Гольта вбік.

— Хочу застерегти вас. З Анжелікою вийшов грандіозний скандал. Стара лютує як чорт! Спершу вона була повірила, що

Анжеліка й справді поїхала з шкільним хором, але потім все виявилось. А тут, як на гріх, прийшов ще й опікун. Думаю, що тепер у це діло втрутиться школа.

— Залиште ці клопоти мені,— зовсім спокійно, як хазяїн становища, сказав Гольт. Аренс багатозначно вклонився.

— Не буду наголошувати на своїй скромності. Між іншим, я одержав листа від одного давнього знайомого, Генкеля, студента медика третього курсу, члена студентської ради. Це дуже впливовий чоловік, він міг би опікати нас! У всякому разі, він стане нам у пригоді, коли ми поступатимемо в університет. Чудово, правда ж?

Гольт тримав у руках атестат і неуважливо переглядав оцінки. Але думки його були з Анжелікою. Значить, скандал? Він не дуже перелякався. І чого це вони підняли шум! У вересні Анжеліці буде сімнадцять. А в наш шаленний час не одна дівчина втратила дівоцтво й ілюзії значно раніше. Що ж, скандал так скандал! Можливо, так навіть краще. Адже поки що все було наче в тумані.

Анжеліка… Через нього вона опинилась у скрутному становищі. Гольт розумів, що весь цей галас і скандал були для неї справжнім нещастям. А він сам знає, що значить в тяжку годину мати друга.

Гольт попрощався з учителями, що стояли, оточені випускниками, в коридорі, і довго чекав, поки звільниться Готтескнехт. Але той вдав, що не помічає Гольта, і попрямував в учительську.

Гольт заступив йому дорогу. Готтескнехт холодно глянув на нього.

— Що вам треба?

— Невже я не заслуговую на інше ставлення? — запитав Гольт. — Не так давно ви запевняли, що пишаєтесь мною.

Готтескнехт підступив впритул до Гольта.

— Ви що, не розумієте, чого накоїли? Я знав, що ви морально не зовсім здорова людина. Та коли б гадав, що ви зовсім аморальний тип, то давно вижив би вас із школи!

Удар не попав у ціль.

«Найкраще просто повернутись і піти. Але ні. Готтескнехт грає комедію, він хоче розіграти спектакль — будь ласка! Я теж вмію говорити правду».

— Я не хочу нічого прикрашати, — сказав Гольт. — І не виправдуюсь. Але, як на вчителя, який до того ж одружений на інспектрисі, ви надто відірвались від життя. Адже ви уяви не маєте, скільки учнів і учениць вашої школи сплять одне з одним! А може, ви тільки вдаєте, що нічого не знаєте? Хіба вам не відомо, що багато учениць одинадцятих, десятих і навіть дев’ятих класів підтримують любовні стосунки навіть з жонатими чоловіками? І коли дівчина час від часу приносить додому шматок сала, не одна мати сьогодні заплющує на це очі.