Дітер Нолль - Пригоди Вернера Гольта

— Ваш цинізм лише доповнює картину! — сказав Готтескнехт.

— Доповнює картину? А чого ви, власне, хочете? Що трапилось?

— Учениця Баумерт з 10-а класу три дні без поважних причин не з’являлася до школи. Педагогічній раді стало відомо, що вона шлялася хтозна-де.

Гольт засміявся гірким сміхом.

— Шлялася, — повторив він, похитуючи головою.

— І коли нам доведеться ученицю Баумерт виключити зі школи, — продовжував Готтескнехт, — винні в цьому будете ви.

— Виключити з школи? — перепитав Гольт, так наче не дочув. — І ви б на це погодились? — Тепер він глузував з Готтескнехта. — Може, я опинився серед католиків? А я ж вас мав за широкої душі людину. Ви так співчутливо заплющували очі, коли я крутив любов з фрау Ціше. А як грайливо ви підморгували мені? Де ж була ваша мораль? Адже саме тоді почалося моє розтління! А скільки зворушливих слів ви наговорили нам про Гретхен! Ви казали, що вона залишилась безневинною і чистою навіть коли вчинила кривавий злочин — вбила свою дитину. А що ви говорили про Агнесу Бернауер [101] Героїня однойменної п’єси німецького драматурга Фрідріха Геббеля. або про Анжеліку з «Пробудження весни»? [102] П’єса німецького драматурга Франка Ведекінда, в якій трактуються проблеми статі. Ви хоробро захищали навіть Боварі. А які запальні, гнівні слова добирали ви для характеристики майстра Антона [103] Головний персонаж трагедії Фрідріха Геббеля «Марія Магдаліна», в якому уособлюється обмеженість міщанства. або для засудження обмеженості жителів невеличкого міста, в якому Валентин [104] Персонаж із «Фауста» Гете. по-солдатському браво проклинає свою сестру… Слова, пусті слова! Заяложені фрази літератора про літературу! І скажіть на милість, коли таке дитя, як Анжеліка, піддалось впливові моєї суперечливої натури, перепрошую — моєї аморальності, і коли це юне створіння забуло при цьому про все на світі, включаючи й пана Готтескнехта та школу, — куди поділася ваша людяність? Ваше співчуття закінчується там, де йому слід починатись!

Готтескнехт хотів був перепинити його.

— Стривайте! — сказав Гольт. — Може, ви тільки морочите мені голову? Може, педрада взагалі не засідає і не виносить остаточного вироку? Може, Анжеліку ніхто й не думає виключати зі школи? Та все одно. Тепер це не має ніякісінького значення. Вчора я зовсім не знав, що мені робити. І я подумав про вас. Випадок застеріг мене не покладатися на ваш гуманізм.

Готтескнехт знову хотів щось відповісти, але Гольт не дав вимовити йому й слова.

— Шкода, — сказав він, — ой як шкода. Інколи мені здавалось, що ми з вами могли б бути взірцем, не кожен окремо, ні, ми обидва — взірцем стосунків учителя і учня. Ви говорили мені такі розумні речі, говорили, що немає помилки, котрої не можна було б виправити, якщо тільки щиро забажати цього, і таке інше. Ці слова вселяли стільки надій. Шкода! Як можна помилитись! До побачення!

— Гольт! — почулося ззаду. — Тепер будьте ласкаві вислухати й те, що я скажу!

Але Гольт лише прискорив ходу.

Гольт усвідомив, що зайшов надто далеко. Раз йому можуть казати прямо в обличчя: ти падлюка, ти аморальний тип, — отже, це так і є, хоч, може, й не зовсім справедливо. І не хтось там так думав, ні, так гадали Гундель і Готтескнехт! Він вилив перед Готтескнехтом усе, що накипіло на душі, і це було потрібно.

Так, зайняти оборону треба було. Можливо, він повівся несправедливо по відношенню до Готтескнехта. Але хіба до нього самого хтось був справедливий? Всі вони, мабуть, зневірилися в ньому! Одного разу він вже знайшов вихід із скрутного становища, вибереться з багнюки й тепер. Передусім він не має права повторювати жодної із колишніх своїх помилок. Життя йде далі, незважаючи ні на що. Це був перший висновок, який він зробив для себе. По-друге, він одразу зрозумів, що насправді він не такий уже й самотній. Адже принаймні одного друга він має — батька. Батько був не з тих людей, що вдаються до моралізувань, коли треба виявити енергію та добру волю. Коли Гольт підійшов до заводу, він уже знав, що вибереться з безвихідного становища.

Він запитав у вахтера, чи є батько. Але професор кудись поїхав і мав повернутися лише через годину. Гольт стояв у підворітті; він не був на заводі уже кілька тижнів й тому уважно оглянув заводське подвір’я. Біля великого цеху, який от-от мав стати до ладу, стояли люди. Хтось у синьому комбінезоні і косинці на голові йшов уздовж колії в напрямку бараків. Юдіт Арнольд. Гольт ще й досі боявся показатися їй на очі. А чому? Він стояв у задумі. Тому, що спершу повинен був побороти свій егоїзм. Проте зараз Гольт відчув у собі мужність стати перед нею таким, яким він є.