Василь Биков - Піти й не повернутися

Тепер, мабуть, черга була за ним, але Антон чомусь не поспішав, і Зоська, не зрозумівши причини зволікання та боячись відстати, спершу підвівшись навкарачки, вискочила з канави.

Вона благополучно пересікла навкоси обидві рейки, помітивши рухливі постаті хлопців, які вже забігали в сосняк, і випросталася, щоб перескочити неглибоку з цього боку канаву. Та саме в цей момент щось незрозуміле із чавунним дзенькотом вдарило її по голові. Зоська хитнулася, але не впала, розгублено схопилася рукою за голову і, побачивши на долоні кров, зрозуміла, що поранена.

Слабіючи, вона перебігла канаву, влізла в засипаний снігом чорнобиль і, затискуючи долонею рану на скроні, побігла до недалекого вже сосняка.

Вона боялася впасти і не озиралася. Лише коли позаду близько гримнув гвинтівочний постріл, на бігу озирнулася — то стріляв Антон. Салєя не було видно, і вона, хитаючись і дуже боячись, щоб не спіткнутися і не впасти, бігла по чистому снігу. В голові тривав глибокий дзвінкий біль, з правого боку голова пухла, кров заливала вухо, щоку і шию під хусткою, та Зоська бігла до рятівного узліску, де вже сховалися сержант і Пашка.

Антон догнав її перед самим узліском і знову на бігу вистрілив кудись із гвинтівки. Вперше одним оком (друге вже запливло кров'ю) вона глянула в той бік, куди він стріляв, і жахнулася: їх доганяли поліцаї. Двоє з них бігли з гвинтівками зовсім близько, один, зупинившись, стріляв в Антона. Сосняк мовчав, сержант і Пашка зникли. Якось ухилившись від кулі, Антон поминув Зоську і враз сховався в сосняку. Зоська знову опининилася останньою, а поліцаї бігли за сотню метрів позаду неї. Біль посилювався в голові, охопивши весь правий бік, розпука краяла її серце, вона відчувала, що гине — по-дурному й марно. Та вона все ж угледіла те місце, де сховався Антон, і під постріли й крики позаду теж залетіла в сосняк. Зараз її надія була на Антона. Він мав гвинтівку і був ближче за інших. Зоська бігла як тільки могла в гущавину, — роздираючи груди, плечі й руки, оберігаючи тільки голову від розчепіреного в усі боки суччя. Позаду бухали постріли і чулися голоси, але, здається, поліцаї відстали й не могли її бачити. Вона бігла тихіше і, вибиваючись із сил, поволі перейшла на крок.

На вузькій прогалині в сосняку вона побачила знайомі сліди і навмання побрела по них. Щоб не впасти, вона весь час хапалася одною рукою за гілля, а другою — затискувала рану. Тепер їй треба було наздогнати Антона, якщо той не втік далеко, щоб із його допомогою перев'язати рану. Сама вона вже не могла цього зробити і боялася, що знепритомніє. Вона погано бачила в цій гущавині своїм одним оком і зраділа, коли почула за сосною тріск гілля.

— Антон!..

— Ну що?

— Іди сюди…

Із похмурого неба сипав дрібний сніжок.

Антон чекав Зоську — а що йому ще залишалося робити, не бігти ж навздогін за тим баламутом сержантом. Зрозуміло, і сержант, і Зоська тепер були йому непотрібні. Здається, він викрутився з найбільшої біди, відкараскався од самосуду, уникнув поліцейської кулі і навіть забрав гвинтівку вбитого на рейках Салєя. Із Зоською, напевно, усе вже покінчено — навіщо йому Зоська? Хоча… Хто знає, що буде далі, та ось вона вибігла з-за сосонок, щока залита кров'ю, обличчя перекошене болісною гримасою. Від одного тільки вигляду її в Антона щось боляче стиснулося всередині.

— Бинт є Бинта, однак, у неї не виявилося, в нього теж не було нічого в кишенях придатного для перев'язки. Потрібно було відірвати шматок білизни, але ж тут не роздягтися, під носом у поліцаїв. Передусім слід було заховатися в лісі, коли вже пощастило відірватися од переслідувачів: кожна хвилина була дана богом для порятунку.

— От чорт! — вилаявся Антон, дослухаючись до недалеких, на узліску, голосів поліцейських, — ще чого доброго кинуться по слідах. Зоська все затискувала долонею рану, важко дихала, і він схопив її за руку.

— Як? Терпіти можеш Вона щось сказала, але він не почув і поволік її через соснову гущавину далі від узліску, углиб цього молодого сосняка, поки його не оточили поліцаї. Оточать, тоді знову пробивайся, що може скінчитися новою кров'ю або загибеллю обох.

Якось несподівано швидко сосняк закінчився, вони вибігли на рідкий узлісок, і Антон спинився, щоб передихнути. Зоська відразу впала на присипаний снігом мох, а він спершу оглядівся. Попереду було невелике снігове поле, віддалік темніла смуга нового узліску. Роздивитися його здалеку було важко — густо сипав сніг. Але сніг тепер може бути доречний, подумав Антон, він сховає сліди, укриє імлою, дасть змогу втекти від погоні. Трохи віддихавшись, Антон обернувся до Зоськи, яка, схиливши голову, боком лежала поміж сосонок.