Ростислав Коломієць - Леонід Биков

© Р. Г. Коломієць, 2020

© Є. В. Вдовиченко, художнє оформлення, 2020

© Видавництво «Фоліо», марка серії, 2009

Ім’я Леоніда Бикова не потребує додаткової реклами.

У 60—80-ті роки XX сторіччя в СРСР:

• кіноактор Леонід Биков – улюбленець мільйонів глядачів, його пізнавали на вулицях і радо віталися з ним: «Привіт, Максиме!», «Моє шанування, Маестро!»;

• кінорежисер Леонід Биков – його фільми збирали багатомільйонну глядацьку аудиторію, стаючи рекордсменами річного кінопрокату, становлячи феномен духовного життя суспільства. «Смуглянка» – це про льотчика-диригента чи про диригента-льотчика…

Нарешті, і по сьогодні у незалежній Україні його ролі та фільми сприймаються як правдивий документ свого часу:

• як вижити у нелюдські часи і залишитися людиною,

• і не просто вижити, але – увага! – передати людям могутній заряд бадьорості й оптимізму.

Сама лише згадка про Леоніда Бикова викликає у людей добру усмішку. Й не дивно. «Є люди, в яких живе сонячне світло». Це актор Михайло Ульянов – про людину, актора і режисера Леоніда Бикова… А що таке сонячне світло? Це джерело енергії в нашому житті.

Я згадав ці слова за дещо несподіваних обставин. Мені довелося – ну, як довелося, це був мій свідомий вибір – поставити «Суєту» Івана Карпенка-Карого (де б ви думали?) у Тарі – в Омському Північному театрі. Там і нині живе багато українців, їхніх дітей, онуків, виселених свого часу з українських земель. У виставі про історію розпаду та возз’єднання української сім’ї тричі звучала наша пісня «Гей, наливайте повнії чари…». Уперше її заспівали за столом, де зібралися члени славної родини Барильченків, удруге – коли вони роз’їжджалися – знову батьки на самоті, утретє – коли, лишившись самі, батьки поринають у мрії про наступну зустріч – чи дочекаємось?..

На поклони актори вийшли, співаючи цю пісню, яку стихійно підхопив один, другий – уся зала. А потім українці зі сцени пішли до українців у залі й співали українську пісню разом. Це було незабутнє єднання сцени і зали…

Наступного дня мене запросили на відкриття музею Михайла Ульянова у Тарі, де він жив у юності. І я згадав, що Ульянов працював у кіно з Биковим і оцінку його – у ньому «жило сонячне світло».

То, може, й нам удалося запалити у глядацькій залі «сонячне світло»?..

Привіт зі сцени – з України:

І у відповідь із зали – у подяку:

Продовжуючи співати, актори спустилися в залу і злились із глядачами…

Напевне, цей промовистий факт так відклався у моїй пам’яті, що якось опосередковано привів мене до думки про створення книги про людину, в якій живе сонячне світло…

У рік загибелі Леоніда Бикова декорація з його незавершеного фільму «Прибулець» – «літаюча тарілка» – демонструвалася на Всесоюзній виставці «60 років радянського кіно». У книзі відгуків з’явився знаменний запис: «Хочеться вірити, що Леонід Биков не помер, але злетів на іншу планету і… повернеться».

І таки повернувся.

1994 року в незалежній Україні сталася символічна подія, що засвідчила невмирущість його таланту. Переді мною свідоцтво, зареєстроване у міжнародному каталозі під номером 4682, про присвоєння малій планеті імені «Биков» на честь талановитого українського актора і режисера Леоніда Федоровича Бикова (1928–1979).

І от сьогодні він може побачити з небес, як:

• його іменем названі вулиці великих і малих українських міст – Києва, Харкова, Краматорська, Кривого Рога, Дружківки, Покровська, Слов’янська, Сум;

• на його честь на борту літаків СУ-27 у Краматорську і МіГ-29 у Василькові написано «Маестро Леонід Биков».

• 1982 року побачив світ документальний фільм-спогад про Леоніда Бикова під промовистою назвою «…Якого знали всі».

• 1996 року він оживає у книзі спогадів «Будемо жити!».

Ось він – в образах зі своїх кінофільмів:

• 2001 року в київському парку Слави встановлено пам’ятник військовим льотчикам, загиблим при визволенні України. Відтворено постать Леоніда Бикова у його найвідомішому кінообразі командира ескадрильї Титаренка на прізвисько «Маестро» у фільмі «В бій ідуть самі “старики”». Підпис на постаменті: «Військовим льотчикам присвячується. Леонід Биков».