Ростислав Коломієць - Леонід Биков

• ніс качечкою,

• вуста… ніби створені для усмішки…

І ось він усміхається – невідпорна усмішка! Його обличчя створене для того, щоб усміхатися назустріч людям… і оці очі… очі все-таки лишаються сумними…

А загалом – звичайнісіньке обличчя людини, сказати б, із робітничо-селянської маси… Таких повно на вулиці. І він ніби розчиняється в людському натовпі.

Порівнюю його фотографії з кадрами, на яких Леоніда Бикова зафіксовано в різних ролях…

Ніде, ні у житті, ні у кінокадрах, він «не робить обличчя»… сприймайте таким, як є.

Висновок незаперечний: у жодній ролі – від закоханого дивака-невдахи до командира ескадрильї – він не ховає свого обличчя. Одне, власне його, обличчя! Обличчя-маска?..

Обличчя-маска актора Чарлі Чапліна. Обличчя-маска актора Леоніда Бикова. Обличчя-маска українського театрального актора Миколи Яковченка. У трьох випадках – комік із сумними очима. Чи буде перебільшенням сказати, що обличчя-маска є невід’ємною частиною сміхової культури XX століття?..

Невеликий відступ від теми. Виявляється, маскою-обличчям можна користуватись. Один із моїх помітних колег по театральному інституту часто задіяний в українських кіносеріалах саме завдяки своєму обличчю-масці, з якою він незмінно з’являється на екрані. Всерозуміючий погляд, делікатні вуса, стримана міміка та непохитна впевненість у своїй правоті – таким він постає (дякувати Богу, в епізодичних ролях) в образах то головного лікаря, то впливового вченого, то слідчого, то просто начальника невідомо чого. Очей не відвести. І все завдяки масці впливової значущості, за якою ховається обличчя посередності. Якщо припустити, що колись він придумав для себе маску та грав роль, то з роками маска ця стала його справжнім обличчям. Не називаю його прізвища з тактовних міркувань, але ті, хто викладає у театральному інституті, пізнають його за цим описом. І зробив я цей відступ виключно задля того, щоб показати діапазон вражень, які можуть складатися при сприйманні маски-обличчя – щось ховає, щось розкриває, а дещо й прикриває…

А тепер спробуємо озвучити фотографії Леоніда Бикова спостереженнями друзів і колег по творчості. Звичайно, всі спогади хаотичні, іноді – випадкові, але все ж таки у них можна розібратися.

Перед нами постає звичайна – незвичайна людина , у поведінці якої друзі спостерігали те, що комусь збоку видавалося дивиною:

• червоніла, як дитина, коли хтось лаявся в її присутності матом;

• не могла вдарити людину;

• була доброзичливою до оточуючих, але не допускала панібратства;

• була болісно уразлива, але, володіючи колосальним самовладанням, все переживала в собі… і дуже рідко виявляла це назовні;

• не терпіла, коли при ній когось незаслужено ображали;

• соромилася публічного звеличування…

Чи не ці харизматичні «дивацтва» багато чого пояснюють у поведінці Леоніда Бикова – як у житті, так і на знімальному майданчику?

Володіючи секретами гумору, він розганяв похмурість і песимістичні настрої оточення – як у житті, так і на екрані…

Здавалося, ніякі негаразди в житті (а їх вистачало) не здатні зламати цього чоловіка – він знаходив вихід із будь-якої, навіть безвихідної ситуації…

Гороскоп Стрільця нагородив Леоніда ще однією якістю, про яку, може, й не здогадувалися близькі, – він любив швидкість у пересуванні. Байдуже чим – бігом, велосипедом, мотоциклом, авто – у його водійському посвідченні було два зауваження щодо перевищення ним швидкості. Завжди поспішав кудись? Чи просто поспішав жити?

Кажуть, що люди, народжені під знаком Стрільця, володіють даром розуміння і навіть здатністю ставити себе на місце іншої людини. Як побачимо, це має пряме відношення до нашого героя.

А може, у цій, сказати б, назовні «принциповій звичайності» і слід шукати унікальність його творчої постаті?.. Та він і сам підказує нам:

«Я граю звичайних людей. Не прикрашаю їх, не згущую фарб».

Вони могли бути слюсарями, перукарями, льотчиками, гримерами, моряками, артистами, колгоспниками… Він називав своїх героїв «глибокими хлопцями», пропонуючи нам:

«Спробуйте осягнути в їхній звичайності, неяскравості незвичайність і глибоку значущість їхніх щоденних вчинків, їхньої любові до життя».

«Мої герої – звичайнісінькі рядові люди, такі як усі. Звичайно, вони самі та їхня праця скромні. Але придивіться до них пильніше. Чи такі вони насправді звичайнісінькі?»

І чи не тому він ніколи не грав негативних ролей?.. Дивакуватість, баламутство, любов до жартів, розіграшів, уміння переводити серйозну розмову на жарт і навпаки – до чого тут негатив?