Ростислав Коломієць - Леонід Биков

• 16 вересні 2016 року на фасаді Будинку культури села Шестовиць Чернігівської області відкрито пам’ятну дошку, а поряд – інформаційний стенд про те, як в їхньому селі знімали фільм «В бій ідуть самі “старики”». На відкритті пам’ятної дошки Володимир Талашко, який грав у цьому фільмі Сергія Скворцова, зворушливо мовив: «Я вдячний долі за те, що знімався у цій картині, що був у моєму житті Леонід Биков, був Сергій Скворцов. Вдячний і місцевим жителям, що брали участь у зйомках фільму».

• Нещодавно, 2019 року, в харківському парку Шевченка встановлено скульптуру Леоніда Бикова, знов-таки в образі командира ескадрильї Титаренка. Це ціла театральна вистава. «Маестро» сидить на камені, поруч – труба, а з чобота стирчить аркуш із текстом знаменитої «Смуглянки». Позаду «Маестро» – зелений коник. Так скульптор жартівливо зобразив іще одного персонажа фільму – лейтенанта Александрова, якого за ловлю коників прозвали «Кузнєчиком», відсторонили від польотів і призначили «довічним черговим по аеродрому»…

І чудо – оживає легендарний Макарич: у Харкові, на території Університету Повітряних сил імені Івана Кожедуба – пам’ятник механіку Макаричу у виконанні Олексія Смирнова, улюбленого артиста Леоніда Бикова у фільмі «В бій ідуть самі “старики”».

У динаміці часу Леонід Биков постає як…

За радянських часів Леоніда Бикова називали – видатний радянський актор і режисер. У ті часи у свідомість людей вкорінювалося поняття – радянський народ. Пам’ятаєте, як вигукували 1958-го на осуд Бориса Пастернака: «Я, як і весь радянський народ…».

Сьогодні ми говоримо – видатний український актор і режисер Леонід Биков. І так воно є.

Вічну пам’ять суджено Леоніду Бикову. Він дарував нам любов на землі, а тепер нам світить із неба…

Тож пам’ятатимемо Леоніда Бикова і не втрачатимемо оптимізму і в наші непрості часи побудови суверенної України!

А якщо без пафосу?..

Все-таки Леонід Биков і досі лишається в нашій уяві як загадкова, зрозуміла і незрозуміла водночас постать. Тож, сподіваюся, ви мене зрозумієте правильно, прочитавши наступні рядки.

Провідною ідеєю у написанні цієї книги стала для мене мудра настанова, скоріше напоумлива порада німецького філософа, філолога, лінгвіста Вільгельма фон Гумбольдта: «У кожній людині… є одна частина, що стосується лише її самої та її випадкового існування… Але є й інша частина, в якій міститься ідея, що виявляється через неї з надзвичайною прозорістю, і завдяки цій частині вона є символом».

Усе це так, але я б не протиставляв так категорично поняття «випадкового існування» та «людини-символу». І для мене в цьому сенсі не менш важливо показати митця Леоніда Бикова у живому оточенні, у спілкуванні, розмовах, щоденній праці – словом, зробити для нас більш близькою людину, яка увійшла в історію української художньої культури. Тоді ця справді символічна постать увійде в свою плоть і кров.

Читач учинить мудро, маючи перед собою хоча б деякі з фільмів режисера Леоніда Бикова та фільмів із його участю як актора, ну, хоча б «Максима Перепелицю», «Зайчика», «В бій ідуть самі “старики”», «Ати-бати, йшли солдати» – всі вони у відкритому Інтернеті. Самі зрозумієте, на якій сторінці читання звернутися до перегляду.

Як я це роблю завжди, створюючи мистецькі портрети у серії «Знамениті українці», починаю розглядати фотографії героя. Фотографії в житті та кінокадри з його участю…

Ба ні, тут Ламброзо не помічник – по них нічого не прочитаєш… Ну, як нічого? Не прочитаєш нічого такого, щоб вирізняло його серед інших. То, може, в цьому і є… може, він «один із…»?..

Перше, що впадає у вічі: нічого спільного з кінематографічними зірками тих років, із якими він знімався у фільмі. Явно не герой – не романтичний Павло Кадочников. Аж ніяк не комік – не парадоксальний Сергій Філіппов.

Ніде не викривляється, ніким не прикидається – такий собі симпатяга. І завжди молодий на вигляд – і в юності, й у зрілості, й наприкінці життя:

• густе кучеряве волосся (кого цим здивуєш!);

• очі як очі – ба ні, на всіх фотографіях – сумні… не дивиться вдалину, а просто на тебе… і цей пронизливий погляд… у його очах можна прочитати невимовні переживання чи то якісь утаємничені пристрасті;