Костянтин Симонов - Останнє літо

Не підпускати до нього німців, особливо танків і самохідок. Авіатор пообіцяв послати штурмовики, але пізніше: місцевість поки що погано проглядається, над Дніпром ще висить нічний туман… «От вони в цьому тумані й перелізли», — схвально подумав Серпілін про тих перших, хто вже був там, попереду, за Дніпром. — Вони своє діло зробили, все інше залежить від нас…»

Він подзвонив Кирпичникову, командирові корпусу, зажадав, щоб той якнайскоріше йшов своїми головними силами вперед, до Дніпра, і сказав, що зараз сам приїде в корпус.

— Де ви? Там, де й учора?

— Поки що там, — сказав командир корпусу. «Шкода, що там», — хотілося сказати Серпіліну, та він стримався. Хоч воно й шкода, але завдання не в тому, щоб командир корпусу після твоїх докорів зірвався з місця. Суть у просуванні військ, а не в тому, щоб кожні п’ять хвилин стрибати зі своїм командним пунктом усе вперед і вперед. Інший іноді так далеко забереться, що без риску для життя до нього й не доїдеш. Але сам попереду, а війська його тупцюють на місці. Яка з того користь? А за твоїм власним планом дій, що затверджений нагорі і після цього став для тебе законом, передбачається захопити Могильов на кінець п’ятого дня операції. І, незважаючи на всі труднощі й затримки, особливо в перший день, ця можливість залишається ще реальною. Якщо не дозволимо скинути себе з перших плацдармів, а, навпаки, захопимо нові, за день підійдемо до Дніпра головними силами, а за ніч переправимось, — завтра надвечір можна бути в Могильові!

Серпілін узявся за трубку — дати перед від’їздом останні розпорядження Бойкові, але в цей час на дверях будиночка з’явився сам Бойко, вдягнений у дорогу; на плащі в нього були краплі дощу.

— Все ще мрячить?

— Не вщухає. Прийшов доповісти, що, згідно з планом, їду на нове місце. Зв’язок перевірено: начальник оперативного відділу вже там.

— А Захаров? — спитав Серпілін.

— О п’ятій годині поїхав до Вороніна. Все ще тупцюємо на місці.

Серпілін скривився. Він звечора знав, що на лівому фланзі, де наступав корпус Вороніна, сильний опір і, знав, що тупцюємо, та, хоч і скривився, тепер уже менше переживав за цю затримку. «Те, що німці затято б’ються на лівому фланзі, прямо навпроти Могильова, на ділі може бути навіть на краще, — подумав він. — Виходить, вони недооцінили можливості нашого удару на півночі, на правому фланзі. Тому ми там і вийшли вже до Дніпра. І саме там і вирішиться справа, якщо самі не зіпсуємо її зволіканням».

— Коли прибудеш на нове місце? — спитав Серпілін, глянувши на годинника, бо від цього залежав час його власного від’їзду. І за писаним, і за неписаним законом їм з начальником штабу одночасно перебувати в дорозі не слід було.

— За сорок п’ять хвилин буду там.

— Подзвони, як прибудеш. Попрацюю поки що з командуючим артилерією і прямо звідси поїду до Кирпичникова.

Бойко кивнув. Він так і думав, що командуючий поїде на правий фланг, де вже зачепилися за Дніпро.

— А ти, Григорію Герасимовичу, як прибудеш на новий КП, займайся собі рухомою групою. За день наведемо там, у Кирпичникова, переправу, на ранок перекинемо за Дніпро рухому групу — і нехай виривається на простір, обходить Могильов, перетинає позад нього і Мінське, і Бобруйське шосе. Якщо за день ще плацдарми захопимо, створимо загрозу форсування на великому проміжку, німцям доведеться затикати дірки. Тут затримають, там затримають, а зупинити нашу рухому групу вже силоньки не стане.

— Будемо готувати, — сказав Бойко.

Розмова про рухому групу виникла в них учора, коли Серпілін повернувся з передової. Спочатку, в масштабах фронту, її не запланували, і Серпілін вирішив зібрати її сам і дістав на це «добро» тільки в розпалі наступу, коли стало ясно, що армія заходить до Дніпра правим плечем набагато далі на північ від Могильова і переправлені там за Дніпро рухомі частини зможуть швидко й глибоко обійти Могильов.

— Де зараз танкісти? — спитав Серпілін, маючи на думці ту танкову бригаду, яка ще не воювала і яка мала ввійти до складу рухомої групи як головна її сила.

— Поки що не рушили, все ще на східному березі Басі.

— А чому не перейшли?

— Я дозволив відкласти, — сказав Бойко. — Бояться посадити танки в заплаві. Хочуть вступити в бій у повному складі. Я поділяю це їхнє бажання. — Він розстебнув планшета й показав на карті. — З ночі працюють разом з саперами — поліпшують переправу. Зосередитися на вихідних ще встигнуть, навіщо ж поспішати, ризикуючи технікою.