Костянтин Симонов - Останнє літо

— Їдучи назад, зустріли машину з розвідвідділу фронту. Уточнювали в нас, як туди проїхати, — сказав Синцов.

— Он як! — усміхнувся Серпілін.

І коли Батюк, приїхавши в армію, мимохідь кинув: «Не обдурив мене, справді по штабу корпусу в перший день бив, а не по порожньому місцю», — не втримався, ущипливо відповів: «Так точно, товаришу командуючий. Найперше, як зайняли, перевірив це». — «А чому одразу не доповів?» — «Дізнався, що ви свого перевіряючого туди послали, не хотів позбавляти його приємності порадувати вас особистим повідомленням». — «Ох і лукавий у тебе характер, командарме», — сказав Батюк. Сказав без особливого зла; сам не любив, щоб йому наступали на ноги, і шанував це в підлеглих. Учора все глибше загрібали правою рукою. Там, на правому фланзі, до ранку першими форсували на широкому фронті другу річку — Басю, там-таки вчора надвечір вийшли до третьої — Рести і, в кількох місцях перескочивши її з ходу, пішли до Дніпра.

Кирпичников діяв особливо наполегливо, не затримувався. Де протаранював — там і йшов напролом своїми передовими загонами, водночас воюючи в себе в тилу з німцями, які ще не відступили. Один полк, котрий трохи застряв, сьогодні зранку був у нього ще на Басі, а передові загони вже на Дніпрі.

Рік тому Серпілін, мабуть, у такий день, як сьогодні, поїхав би не на правий фланг до Кирпичникова, де найглибше рвонулись уперед, а в лівофланговий корпус, що трохи відстав порівняно з іншим. Підганяв би, щоб вирівнювали фронт, не відставали. Це, звичайно, теж робилося.

А все-таки головним для Серпіліна було зараз інше: щоб Кирпичников вийшов за Дніпро, розширив плацдарми й дав можливість перекинути туди рухому групу, а за нею й інші війська.

Не обов’язково кожному корпусу наводити свої переправи. Якщо захопимо надійні плацдарми на півночі, можна потім перекантувати туди частину військ із півдня і пропустити їх на той берег через уже наведені переправи. І швидше, й без зайвих утрат.

Щодо цього справи поки непогані; за донесенням перших трьох днів, утрати не йдуть у порівняння з тими, що їх мали в попередні роки за подібних обставин і з меншими успіхами. А йде все не так гладко тому, що війна взагалі палиця на два кінці: і ти за неї вхопився, і противник з рук не випускає. А противник сильний, чіпкий, на цьому напрямі від зими сорок першого року як слід не битий.

Серпілін думав про все це дорогою, принагідно звичним оком зіставляючи різні прикмети загального ходу справ. Ці прикмети засвідчували, що справа посувається, і створювали той настрій поступового розвитку успіху, котрий володів і Серпіліним, і тими, хто їхав з ним, і тими, хто робив своє діло тут, на дорогах наступу.

З просіки на дорогу витягали тракторами гармати — важка артилерія змінювала позиції і йшла вперед. Два танки, мабуть, після ремонту в пересувній майстерні, з одкритими люками наздоганяли своїх. Майже безперервним потоком ішли машини з снарядними ящиками, в полі виднілися прапорці, що огороджували мінні поля.

Якийсь капітан з трофейної команди з кількома шоферами оглядали колону німецьких машин, що їх наші штурмовики застигли на виїзді з лісу. На початку і в кінці колони все було спалене, а всередині застряли цілі машини, їх пробували завести.

Хмари трохи піднялись, і в небі невисоко з ревінням пройшла спершу одна шістка штурмовиків, потім ще три і над ними — винищувачі. «Туди, до плацдармів», — спокійно подумав Серпілін.

І обернувся до Синцова, що сидів позаду.

— Люблю штурмовики! — сказав так, як говорять люди про щось, що в їхньому житті вже назавжди: «Люблю степи», «Люблю берези»… — Німці називають їх «чорна смерть», а для нас це життя. Щоразу дивишся й думаєш: скільком солдатам вони врятують життя за цей виліт.

У напрямі фронту пішла ще одна шістка. Серпілін, висунувшись із віліса, провів її очима.

— Розгодинюється. Якщо після червневих дощиків тепло постоїть, такий ранній гриб-колосовик піде — тільки кошики готуй. Коли в тридцять першому році в Бобруйську полком командував, теж таке саме літо випало, грибів набирали — щось неймовірне. Особливо на стрільбищах, куди ніхто не ходить.

Синцов з подивом слухав цей відступ про гриби.

Вперше за три доби командуючий заговорив про щось стороннє; дав собі перепочинок хоч у думках.

Синцову, котрий чотири рази лежав у госпіталях, Серпілін у ці дні наступу чимось нагадував хірурга.

Наступ був схожий на операцію, коли хірург стоїть у гумових рукавичках, у масці, зі скальпелем у руці і підгонить: «Тампон! Затискач! Тампон! Шовк! Перевірте пульс!» Командує людьми, які допомагають, а сам не має часу ні на що стороннє, хіба лише один раз за весь час затягнеться цигаркою, та й ту встромлять йому просто в рот, і запалять, і виймуть після того, як затягнувся.