Костянтин Симонов - Останнє літо

І чи не наслідком тих спогадів була відома досить обмеженому колу осіб кодова назва майбутньої операції «Багратіон», яку ще навесні, місяць тому, дав їй Сталін?

Ті з учасників операції «Багратіон», хто дожив до кінця війни, потім змогли прочитати твори німецьких істориків, котрі назвали все це крахом німецької армії, який своїми масштабами й наслідками перевершив навіть катастрофу під Сталінградом. © http://kompas.co.ua

Але тоді, в червні 1944 року, всього того ще не було написано ні в німецьких, ні в наших воєнних історіях.

Розгром німецької групи армій «Центр» у лісах Білорусії існував лише в задумі; і на всіх чотирьох фронтах, що готувалися до наступу, на всіх ступенях командування докладалося дуже багато всіляких зусиль, щоб якомога довше залишити німців в омані щодо часу, місця й напряму наших майбутніх ударів.

До операції «Багратіон» готувалося десь близько півтора мільйона чоловік, понад тридцять тисяч артилерійських стволів, шість тисяч літаків, п’ять тисяч танків і самохідних гармат. Зовсім приховати підготовку такого масштабу неможливо. Лишилося створити в німців фальшиве враження, що хоч підготовка відбувається скрізь, але головного удару, з якого почнеться наш великий літній наступ, буде завдано все-таки не тут, у Білорусії, а далі на південь — на Україні.

Для цього було розроблено план дезінформації величезних масштабів, до якого входило і вдаване перекидання військ, і вдаване зосередження їх на півдні. Це поєднувалося з найретельнішим маскуванням усіх видів, радіомовчанням і радіодезінформацією. Армія, яка зникла ще взимку і яку німці давно розшукували, гадаючи, що вона в резерві Ставки, раптом «необачно» давала змогу засікти по радіо своє пересування на південь, саме на той напрям, де німці вважали цілком логічним чекати введення її в бій. Хоч насправді ця армія була давно розформована й існувала лише як набір радіосигналів. А реально існуючі танкові корпуси, що йшли на північ, були перейменовані на стрілецькі; їх командирам тимчасово дали інші прізвища; на документах ставили інші, тимчасові печатки; танки перевозили на платформах, замаскованих під вагони, і навіть, прибувши на місце розташування, танкісти носили загальновійськові погони й тимчасово ставали на постачання як стрілецькі частини.

А коли внаслідок усього цього в німців уже складалося враження, що наш головний удар буде завдано не в Білорусії, а далі на південь, і вони завчасно почали пересувати частину своїх резервів з півночі на південь, партизанам дано вказівку на якийсь час послабити дії на рокадних дорогах, по яких німці перекидали свої війська. Удар по цих дорогах — початок великої «рейкової війни» — мав бути завданий саме в той момент, коли почнеться операція «Багратіон» і німцям треба буде негайно перекидати свої резерви назад, з півдня на північ.

Звичайно, вважати, що ми в кожному випадку обдуримо німців, було б необережно. Та вся ця копітка робота обману провадилась довго й безперервно; вона була однією з тих передумов перемоги, якими не можна нехтувати, готуючи наступ.

Невідступність у вимогах — уже заздалегідь усім, чим можна, забезпечити успіх — була не лише наслідком уміння воювати, що зросло за три роки війни, а й свідченням гострої потреби зробити якомога більше справді малою кров’ю.

Країна вступала в четвертий рік війни, усвідомлюючи близькість остаточної перемоги, але кожне нове зусилля коштувало їй великого напруження. Отже, марних зусиль не мало бути. Ні марних, ні необміркованих. Вони були б злочином перед цією країною, яка своїми стомленими від війни, натрудженими руками виробляла там, у тилу, в чотири рази більше танків і в шість разів більше літаків, ніж три роки тому. І в тій неодмінній ретельності, з якою готувався наступ у Білорусії, наявне було усвідомлення всього цього. Воно існувало і в суспільстві, і в армії і в чомусь найголовнішому визначало собою поведінку людей і на фронті, і в тилу.

Сама смертельна небезпека змушує кожну воюючу людину завжди бажати, щоб вона була якнайкраще озброєна і захищена. На третьому році війни людина на фронті дедалі більше відвикала думати про те, про що так болісно думала напочатку: тепер у неї вже не було відчуття, що їй недодано проти німця. Їй і додали все, чого не вистачало раніше, і дали багато з того, чого тепер, навпаки, не вистачало в німця.

Звичайно, навіть при безперечній перевазі в якості й кількості зброї не всякий бій виявляється вдалим для того, хто має цю перевагу, — так бувало раніше з німцями, бувало тепер і з нами. Та й небезпека, що можуть убити, все одно залишається для кожного, хто, як і раніш, перебуває під вогнем. А втім, загальне відчуття, що тепер ми живемо в такому воєнному достатку, про який і не мріяли в сорок першому році, набагато полегшувало життя людей на війні.