Костянтин Симонов - Останнє літо

Та про це багато думати ніколи. Спочатку звелів Синцову дістати карту французького узбережжя, стежив по ній, вникав у суть, а останні дні немає часу. Почуєш, що без особливих змін, і цим обмежуєшся.

Навіть на своє особисте, про яке ще недавно в Москві думав і вдень і вночі, теж якась, біс її знає, дієта.

Подумаєш, не втримаєшся, а потім змушуєш себе — викинь з голови! І нічого, виходить. Робота допомагає.

За ці дні надійшло два листи, довгі, по кілька аркушів, з обох боків. Такі, яких ще ніколи в житті не одержував. Наче продовження розмови. Наче не зважає на те, що вона там, а ти тут, а сидить перед тобою і так усе підряд і говорить, що без тебе надумала.

Читав обидва листи проти ночі, після всіх справ, а відповідав зранку, до всіх справ. Про те, чим був заклопотаний, звісно, не писав. Писав, що живий і здоровий, дотримується режиму, як обіцяв, намагається спати шість годин, робить і зараз гімнастику для ключиці.

Якби піднялась рука, написав би, що кохає її, як ще ніколи не кохав. Та написати це не піднялась рука, перед власним минулим.

У кінці другого листа була польова пошта… «Відповідай сюди. Післязавтра їду». Якщо післязавтра їду, то, поки йшов лист, вона вже там, у госпіталі, на сусідньому фронті праворуч. Зробила, як збиралася.

Читаючи листа, пригадав її слова: «Як, візьмете мене до себе в армію?» І свою відповідь: «Не візьму». І нестерпно захотілося, щоб вона була тут, а не там.

Ще ніколи, здається, він не працював з таким напруженням, як у ці сімнадцять діб після повернення до армії.

Як і кожному командирові, йому всю війну хотілося мати в своєму розпорядженні більше сил і засобів, ніж у нього було. На війні ніколи не вважаєш, що в тебе чогось забагато. І все-таки він не міг приховати від себе — від інших приховати зумів — того хвилювання, яке відчув, коли, повернувшись до армії, прийняв її заново в удвічі більшому складі, ніж була. Таким господарством він ще не командував. У нього тільки одного разу було вісім дивізій — на Курській дузі. Бувало й шість, і п’ять.

Але тринадцяти дивізій ще не було. Підтримувати наступ до нього прийшло дванадцять важких артилерійських полків, артилерійська дивізія прориву, кілька бригад гвардійських мінометів, дві протитанкові бригади. Хоч армії й не додали мехкорпусу, проте в складі своєму вона мала тепер, крім власних штатних танків, ще три танкові бригади і два полки самохідок. А прибуття саперних батальйонів, понтонних та інших інженерних частин знов і знов нагадувало про водні перешкоди, які треба буде подолати.

Армійське господарство напередодні наступу… Як уявити собі, що це таке? І з чим це порівняти не на війні, а десь у мирних умовах? Певно, немає з чим порівнювати.

Тому що немає такого виду відповідальності, яка б не лежала на людині, котра стоїть на чолі цього господарства.

І для людей, що були над Серпіліним, командували ним, і для людей, якими командував він, тепер, перед початком операції, не мала ваги його власна особа поза тією справою, яку йому належало зробити. Тепер для них усіх важливим було тільки одне: спроможний чи неспроможний ти зробити те, що від тебе вимагається? І до того ж, точно виконуючи все, що вимагається, чи спроможний уберегти життя якоїсь кількості людей усупереч очікуваним втратам, чи втратити ще когось понад ці втрати?

І він вважав справедливим такий погляд на себе, бо так само дивився на інших. І все, що в нього було за душею, все нажите досвідом і виховане життям, все набуте в строю, в академіях і в боях за тридцять років служби, все, що довелося пережити і стерпіти, все найкраще й найсильніше, що було в ньому, заодно і його віру в людей, — усе це до останку він вкладав зараз у підготовку операції. Все взяте з війни знову вкладав у війну.

Що означає добре підготуватися до майбутнього наступу? Прорвати німецькі позиції, розгромити німців, форсувати чотири річки, взяти Могильов, дотриматися при цьому визначених строків? Так. Але це ще не все. При цьому треба виконати наказ, найменше втративши людей і техніки. Прийти до Могильова, не пускаючись духу, а готовими до подальших дій. Обійтися без марних втрат — загальні слова, а в бою все конкретне: в одному випадку ті самі втрати марні, а в іншому — не марні. За цими словами має бути думка й робота. Не просто вимагати від підлеглих: бережіть людей. Така вимога на війні, якщо вона нічим іншим не підкріплена, — марне діло. Ти ба, які слова генерал промовляє: бережіть людей! Від таких слів, якщо вони не підкріплені ділом, тільки дурня сльоза пройме. Який це начальник скаже: не бережіть людей?