Ернст Юнґер - На Мармурових скелях

Здесь есть возможность читать онлайн «Ернст Юнґер - На Мармурових скелях» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 1997, Жанр: Классическая проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

На Мармурових скелях: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «На Мармурових скелях»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Ернст Юнґер писав «На Мармурових скелях» в 1937, а читав коректуру вже на фронті, в 1939. Це був його перший художній роман і одночасно вишукана епітафія на надгробку усієї попередньої епохи — часовому відрізку між двома світовими війнами. Цей романтичний і нещадний текст високого модерну в 40-х став маніфестом стилю і боротьби для всієї читаючої Європи, усіх націй та мов. Надруковано у журнал «Всесвіт» № 8–9 за 1997 р.
Перекладено за виданням: Ernst Jünger. Auf den Marmorklippen. Verlag Ullstein GmbH. Frankfurt/M — Berlin. 1994.
© Євген Попович, 1997, переклад.

На Мармурових скелях — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «На Мармурових скелях», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Поганою ознакою було й те, що баламутство перекинулося і на ставлення до мертвих. За всіх часів поетів у Маріні дуже шанували. Їх там вважали за вільних жертводавців, а хист до складання віршів трактували як джерело достатку. Те, що виноградна лоза цвіте й дає плід, що людина плекає худобу, люті вітри влягаються і в душі панує весела злагода, — все це приписували милозвучності, яка живе в піснях і в співі. Цього був певний навіть найостанніший виноградар, — як і того, що милозвучність має в собі лікувальну силу.

У Маріні не був ніхто аж такий бідний, щоб не прийти з найкращими плодами свого саду й городу до хатини мислителя та до келії поета. Там кожен, хто відчував себе покликаним служити світові думкою, міг жити на дозвіллі — щоправда, убого, але не в злиднях. У шарпанині буднів для тих, хто порав поле і хто плекав слово, гаслом був давній вислів: «Усе найкраще боги дають нам задарма».

Прикметою добрих часів є й те, що в них видно присутність влади духу. Так було й тут: у перебігу пір року, церковних відправ та людського життя не минало жодного свята без вірша. Та насамперед поетові належало на похороні, після того як священик прокаже розгрішальну молитву, судити небіжчика. Він мав по-божому оглянути згасле життя, знайти в ньому все гідне хвали й висловити у вірші — так як ловець оглядає мушлю й дістає з неї перлину.

З давніх давен на пошану померлих уживали два розміри; із них звичайним була елегія. Елегію вважали дарунком, що найкраще личить проведеному в горі й радості життю, яке судилося нам, людям. Її лад був настроєний на скаргу, але й сповнений певності, яка дає серцю втіху в стражданні.

А ще був ебурнум, який у давнину належало проказувати переможцям страховиськ, що жили перед людськими оселями в болотах і ущелинах. Класичний ебурнум мав бути витриманий у найвеселішому, просвітлому тоні, а закінчуватися в адмірато, під час якого з розламаної клітки в повітря здіймався чорний орел. Коли часи злагідніли, право на ебурнум почали визнавати й за тими, кого називали меценатами, або ж оптиматами. Народ завжди знав, кого до них зараховувати, хоч, коли життя поліпшилося, змінилося і його уявлення про своїх предків.

І ось тепер уперше сталося так, що навколо слова поета про померлого виникла суперечка. Бо в міста разом із родовими спілками проникли з Кампаньї і чвари, що грунтувалися на родовій помсті. Як епідемія знаходить іще незайманий терен, так і тут дедалі більшої сили набирала ненависть. Люди вдиралися вночі одні до одних, будь чим озброєні, з тієї лише причини, що сто років тому Єгор убив Венцеля. Та хіба треба якоїсь особливої причини, коли хтось засліплений? Скоро дійшло до того, що не минало ночі, щоб варта не натрапляла на вулицях та біля помешкань на мертвого, не раз із ранами, не гідними меча, — ба навіть із такими, яких сліпа ненависть завдавала вже лежачому.

У тих чварах, що довели до полювання на людей, засідок на них, убивств із підпалами, партії втратили всяку міру. Минуло небагато часу, і вони, здається, перестали вважати одні одних за людей, а в їхній мові запанували слова, зазвичай уживані лише щодо шкідливих комах, яких треба винищувати, вигублювати, викурювати. У їхніх очах смерті заслуговували лише супротивники, інакше думати вони були неспроможні, зате в них звеличували те, що в супротивників зневажали. Якщо кожен вважав мерця з чужого табору гідним хіба того, щоб його прикопати вночі без світла, то свого треба було загорнути в багряний саван, над ним мав звучати ебурнум, а в небо злітати орел, що несе богам життєпис героїв і провидців.

Щоправда, між великими співцями не знаходилося нікого, хто погодився б на таку ганьбу, хоч йому й пропонували золоті гори. Тоді партії почали брати на це арфістів, що пригравали до танцю на щорічних храмових святах, та сліпих гравців на цитрі, які звеселяли підпилих гостей біля шинквасів у домах розпусти піснями про Венерину мушлю чи про ненажеру Геракла. Отже, герої і співці були варті одні одних.

Але тепер люди знали, що поетичний розмір ніяк не можна підкупити. До його невидимих колон і брам не досягало полум’я руїни. Нічия воля не вдиралася в його милозвучність, а тому ті, хто гадав, що пожертву такого рівня, як ебурнум, можна отримати за плату, лишилися тільки ошуканими ошуканцями. Ми були присутні на першому з тих урочистих похоронів і побачили, що там сталося те, чого ми й сподівалися. Найманий виконавець, що мав здолати високу, змайстровану з легкого, вогнистого матеріалу споруду вірша, відразу ж почав затинатися і збився з ритму. Та потім мова його полилася вільно, і він вернувся до простацьких ямбів ненависті й помсти, розміру, що бабрається в бруді. На тому видовиську ми побачили юрми людей у червоному святковому вбранні, яке одягають до ебурнума, члени магістрату й духівництво також були в мантіях. Завжди, коли орел здіймався в небо, панувала тиша, а цього разу зчинився радісний галас.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «На Мармурових скелях»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «На Мармурових скелях» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


libcat.ru: книга без обложки
Ернст Мулдашев
Ернст Мулдашев - В обятията на Шамбала
Ернст Мулдашев
Ернст Хофман - Приказки
Ернст Хофман
Ернст Гофман - Золотий горнець
Ернст Гофман
libcat.ru: книга без обложки
Ернст Пашицки
libcat.ru: книга без обложки
Вадим Собко
Қанат Жойқынбектегі - Ел Шоңы. Сәскелік шақ. I кітап
Қанат Жойқынбектегі
Владимир Жуков - Скеля и Кряж
Владимир Жуков
Отзывы о книге «На Мармурових скелях»

Обсуждение, отзывы о книге «На Мармурових скелях» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x