Ернест Хемінгуей: Твори в 4-х томах. Том 2

Я не знаю жодної сучасної скульптури, за винятком хіба творів Бранкузі, яка могла б хоч почасти дорівнятися до тієї пластичної довершеності, що її бачимо в теперішній кориді. Але бій з биком — мистецтво скороминуче, як співи або танці, це одне з мистецтв, яких ще Леонардо радив уникати, і коли виконавець іде від нас, його творіння залишаються жити тільки в пам'яті тих, хто бачив його, і вмирають з ними. І марно роздивлятися фотографії, читати описи чи надто часто згадувати бачене, — цим можна лиш знищити пам'ять про нього. Якби мистецтво бою з биком було тривким, воно увійшло б до ряду вічних мистецтв, але це не так, і тому зникає разом із своїм творцем; а творіння вічного мистецтва не можна навіть оцінити по-справжньому, поки тлінну, тілесну оболонку митця не буде поховано під землею. Корида — мистецтво, пов'язане зі смертю, і смерть знищує його. Але ж, скажете ви, воно не може зникнути зовсім, бо в усіх мистецтвах кожен крок уперед, кожне відкриття розвиває хтось інший; так, справді, ніщо не зникає назавжди, окрім самого майстра. І було б втішно думати, що, якби зі смертю художника ми втрачали і полотна його, то, скажімо, відкриття Сезанна не зникли б, а використовувались би його наслідувачами. Дідька лисого.

Уявіть собі, що картини художника щезають разом з ним, а книги письменника після його смерті відразу знищують, і вони лишаються тільки в пам'яті тих, хто їх читав. Саме так воно і є у бою з биком. Майстерність, метод, технічні новинки, відкриття залишаються; але сам майстер, той, хто винайшов усе це, хто був пробним каменем, першопричиною, зникає, і поки не з'явиться інший, не менш видатний митець, мистецтво першого руйнується епігонами, спотворюється, розтягується, вкорочується, знекровлюється і втрачає найменшу схожість з оригіналом. Кожне мистецтво створюють тільки видатні особистості. Особистість — єдине, що має значення, а всі школи й напрями в мистецтві лише класифікують нездар. Коли ж приходить справді великий митець, він послуговується усім тим, що відкрили й осягли в його мистецтві попередники, у нього є виняткова здатність приймати або відкидати усталені цінності так блискавично, що здається, ніби знання народилося разом з ним, — бо ж як відразу Осягнути все, на що звичайній людині потрібне ціле життя; а потім великий художник переступає створене й відкрите до нього І народжує щось своє, власне. Але іноді видатний майстер Довго не приходить, а коли він нарешті з'являється, люди, які йнали колишніх великих, рідко визнають нового. Вони не хочуть зміна, а прагнуть зберегти все так, як за старих митців, як підкaзyє їм пам'ять. Проте інші,— сучасники, зрештою і старші,— визнають нових видатних художників за їхній дар осягнути все так неймовірно швидко. Старшим можна вибачити, що не відразу розпізнали справжнього майстра, бо вони, поки чекали, бачили стільки підробок, що стали дуже обачливі й навчилися не покладатись на свої почуття; вони довіряють тільки своїй пам'яті. А пам'ять, безумовно, річ ненадійна…

— Всі історії, пані, які тривають досить довго, завершуються смертю, і поганий оповідач з того, хто хотів би це замовчати. А надто історії про одношлюбність — всі вони неодмінно кінчаються смертю, і часто чоловік, що прожив щасливе подружнє життя, помирає страшенно самотнім. Окрім хіба самовбивці, немає самотнішої людини перед лицем смерті, ніж чоловік, який звікував з доброю дружиною і пережив її. Якщо двоє кохають одне одного по-справжньому, щасливого кінця не буває.

— Не знаю, сер, що ви розумієте під словом «кохання». У вас воно звучить якось недобре.

— Це старе слово, пані, проте кожна людина бере його собі новеньким і сама зношує до краю. Слово це наповнюється змістом, як куля повітрям, і так само швидко втрачає значення. Його можна проколоти, залатати й знову надути, мов ту кулю, і якщо ви самі не пережили кохання, цього слова для вас просто не існує. Всі говорять про кохання, але тільки на тих, хто спізнав його, лежить особливий карб, і я волів би мовчати про нього, бо що може бути безглуздішого, аніж теревенити про кохання… Як на мене, краще підхопити сифіліс, ніж закохатися в іншу жінку й розлюбити свою.

— А яке це має відношення до кориди, сер?

— Ніякого, пані, аніякісінького, це просто діалог: треба ж мені якось відробляти гроші.

— А мене зацікавило. Чи справді на людях, що спізнали кохання, лежить якийсь особливий карб, чи це ви сказали заради красного слівця?

— На кожного, хто пережив велике кохання, коли воно минає, лягає карб смерті. Я говорю це як натураліст, а не як романтик.