Ернест Хемінгуей: Твори в 4-х томах. Том 2

Щодо моральності, то я певен в одному: моральне те, після чого почуваєш себе добре, і аморальне — після чого почуваєшся погано; з цих моральних засад, які я аж ніяк не збираюсь відстоювати, бій биків для мене — явище високоморальне, бо, коли я спостерігаю його, мені напрочуд добре, я відчуваю життя і смерть, тлін і безсмертя, а після бою стає невимовно сумно і водночас невимовно легко на душі…

…Наскільки я помітив, людей можна поділити на дві основні категорії: ті, як кажуть психологи, хто відносить себе до тварин, іншими словами, може поставити себе на їхнє місце, і ті, хто відносить себе до людських істот. Досвід і спостереження підказують мені, що перші, тобто найпалкіші обожнювачі собак та іншої звірини, іноді куди жорстокіші до своїх ближніх, аніж ті, хто не так палко визнає свою спорідненість з чотириногими. Як на мене, саме в цьому найсуттєвіша відмінність між людьми; хоч іноді й люди другої категорії, байдужі до тварин взагалі, здатні пережити щире почуття до якоїсь одної собаки, чи кішки, чи, приміром, до коня. Але в них почуття викликає певна якість, притаманна тварині, чи якась спорідненість із нею, а не те, що всі живі істоти самим своїм існуванням заслуговують на нашу прихильність…

…Ці рядки не виправдання бою биків, а спроба показати його в усій цілісності, і щоб досягти цього, необхідно розкрити не тільки його привабливі сторони, а й те, що прихильники його воліли б обійти, замовчати…

…Як і в будь-якому мистецтві, чим глибше вивчаєш його, тим більшу відчуваєш насолоду; проте вже з першого виступу людина напевне знає, до душі їй бій биків чи ні; це за умови, що дивитиметься вона неупереджено і дослухатиметься лише до своїх справжніх почуттів, а не до тих, які, на її думку, годилося б переживати. Декому, мабуть, бій биків анітрохи не сподобається, вдалим буде виступ чи не дуже, і марно тут переконувати, адже й справді, в кориді є щось відверто несправедливе й жорстоке; так дехто відмовляється від вина і, отже, від насолоди, бо гадає, що насолода ця аморальна.

Порівняння з вином не настільки штучне, як може здатися. Вино — одне з найцивілізованіших надбань людства, одне з природних багатств, доведених до досконалості; воно дарує більше можливостей для насолоди й тонкого розуміння, аніж будь-що інше в матеріальному світі, що діє на наші суто плотські відчуття. Розвивати смак до вин і вивчати їх можна з превеликим задоволенням все життя, а що смак стає тоншим і вишука-нішим, то й насолода зростає, нехай і починають боліти нирки, нити великий палець на нозі, а суглоби заклякати; і от, врешті-решт, саме тоді, коли по-справжньому добереш смаку, лікарі забороняють тобі навіть краплину до рота взяти. Точнісінько, як ото з оком; по суті своїй око — один з добрих, корисних органе. а з часом (це стосується і не дуже зірких очей, ба й зовсім слабких, які втратили свою гостроту через всілякі надмірності) набуває здатності передавати нашому мозкові дедалі більше Рясних емоцій, в міру досвіду людини та її вміння бачити, а не лише дивитись. Наші тіла рано чи пізно старіють, і ми вмираємо; але я волів би мати піднебіння, яке дало б мені уповні відчути принади Шато Марго чи О'Бріону (хоч і надмірне захоплення цими напоями не дозволить моїй печінці вживати Рішбург, Кортон чи Шамбертен), а не затерпле, жерстяне піднебіння моєї ранньої юності, коли всі червоні вина, окрім портвейну, гірчили, а пити вино означало влити в себе побільше, байдуже чого, аби тільки відчути себе безтурботно. Головне, звісно, в тому, щоб не довелось відмовитися від вина взагалі, як і з очима головне — намагатись не втратити зору. Але в таких випадках багато залежить від долі, і ніхто не може ані уникнути смерті, хоч би як він опирався, ані сказати, яка користь від того чи іншого органа тіла, доки не відчує цього на власному досвіді.

Здавалося б, а при чому тут бій биків? Річ у тім, що людина, яка поглиблює свої знання та вдосконалює смак, здатна діставати насолоду від вина нескінченно; так і любов до бою биків може зростати, поки не перетвориться на непереборну пристрасть. Все ж коли п'єш вино вперше, саме п'єш, а не смакуєш або насолоджуєшся ним, — зразу відчуваєш, хоч і не розкуштував його до пуття, — чи воно тобі до вподоби, і як впливає, приємно чи ні. Більшість новачків віддає перевагу солодким марочним винам, як Сотерн, Грав або Барсак, та ще іскристим — напівсухому шампанському та бургундському, що приваблюють оригінальним зовнішнім виглядом; з часом усі їх віддав би за гарну пляшечку легкого і водночас такого густого Гран Крю, хоч сама пляшка може бути скромна й непоказна, — без етикетки, пилу й павутиння; залишається тільки неповторний смак вина на язиці, витончений і ніжний, прохолодний в роті й теплий, коли вип'єш його. Так само і в бою биків — спочатку приваблює екзотичність пасео, барви арени, мальовничість фарол та молінет, захоплює рух тореро, яким він торкається морди бика й злегка погладжує його роги, — вся ця надмірна екзотика дуже подобається глядачам. їм приємно бачити коней в захисних стьобаних жилетах, — це щадить їхні нерви, позбавляє деколи ніяковості, і тим-то вони захоплено вітають ці та інші нововведення. З роками, з досвідом, коли вже розберешся в справжніх вартостях, від кориди чекаєш правдивості та справжньої, ненаграної пристрасті й, певно ж, сподіваєшся класичної довершеності та чистоти виконання всіх суерте; і як з плином часу міняється смак до вин, так і в бою биків — вже не хочеш підсолодженого видовища, а волієш бачити незахищених коней, бачити їхні рани, і краще смерть, аніж заплановане, умисне страждання. І як з вином, тут відразу зрозуміло, підходить тобі це чи ні. Є різні види кориди, на будь-який смак, а якщо жоден із них вас не хвилює або ви взагалі проти цього явища, — що ж, тоді воно не для вас…