Жоржи Амаду - Дона Флор та двоє її чоловіків

Дона Жіза зайшла запросити дону Флор на капоейру в районі Амараліни: допитлива американка завжди була в курсі всіх подій. Дона Флор відмовилася, теж пославшись на погане самопочуття. Так само пояснила свою відмову і докторові Івесу та доні Еміні, які кликали її в кіно. Дона Норма теж приходила:

— Ходімо, зіграємо партію в карти, а заодно й побалакаємо.

— Дякую, Норміньє. Я не маю настрою, інакше пішла б з Теодоро. А так він мусив іти сам…

— Бачила, як він ішов до трамвайної зупинки — похмурий, ніби з похорону. Він дуже тебе кохає, Флор.

Як же все-таки погано, що вона не пішла з ним на репетицію: Теодоро просив так мало за своє віддане кохання. Зате інший… І думати не хотіла про ту потойбічну примару… Але ж чому це серце таке дурне? Чому їй сьогодні забандюрилося побути самій? Адже для доктора Теодоро найбільша радість грати на фаготі для своєї дружини. А вона зосталась удома і, чого гріха таїти, відчайдушно сподівалася, що прийде той, інший, забувши нарешті про свої безкінечні азартні ночі.

Але ж вона залишилася, бо хотіла розставити всі крапки над «і», щоб нарешті позбутися його, розірвати з ним раз і назавжди будь-які стосунки. Та чи справді задля цього? Чи задля того, щоб нарешті кинутися в його обійми: «Бери мене, Гульвісо, візьми мене всю, несила вже терпіти…». Тож про що вони говоритимуть? Ох, як же замучило її це нестерпне протистояння духу та плоті…

З сусіднього будинку долинав солодкий голос Марилди, яка оспівувала своє кохання. Молода радіозірка збирається заміж за молодика, який студіює педагогіку, але офіційної пропозиції досі не було, бо кавалер, багатий власник какаових плантацій, мав упередження до публічної діяльності своєї майбутньої дружини, тож вимагав, щоб вона покинула радіо і співала лише для нього. А Марилда ж вклала в цю справу скільки зусиль, як важко було пробитися до омріяного мікрофона, щоб її ніжний спів розлився вулицями міста. Чому за подружнє щастя вона має платити своїм успіхом? Марилда пішла жалітися й радитися до дони Флор.

Та чим дона Флор могла її розрадити і що порадити? Вона й зі своїми почуттями впоратися не могла. Це вже не була та цілісна, виважена та поміркована особистість: її єство шматували протиріччя, розум говорив одне, охоплена жагою плоть — зовсім інше.

Доктор Теодоро розчинився в дощі, прикривши фагот плащем, для нього на цім світі існували дві святі речі: Флор і музика. Заради дружини і заради музики цей зразковий чоловік, якби виникла така потреба, віддав би все — і аптеку, і прибутки, усю фармакологію та й свою репутацію.

А той недостойний мандрьоха бажав лише одного — збезчестити її вдруге, але навіть заради цього не годен був пожертвував бодай хвилькою свого часу. Зрештою, він і за життя ні в чому собі не відмовляв і нічим не жертвував заради дони Флор, якій залишалися жалюгідні крихти його уваги. «Зачекай на мене, я ненадовго», але — так і не повернувся. Безсоромне брехло!

Марилда, припавши у відчаї до ніг дони Флор, питала:

— Флорзиньє, люба, що ж мені робити? Спів — це все моє життя, а мама каже, що головне для мене — вдало вийти заміж, мати сім’ю, чоловіка, діточок, а все інше — дівочі забаганки. А ти як думаєш?

Що могла думати дона Флор: «Зникни, проклятущий, дай мені спокій, я чесна і вірна дружина, не заважай мені щасливо жити зі своїм чоловіком» або ж «Обійми мене, здолай мій бастіон, дотик до твоїх вуст не зрівняється з сімейним щастям»? Ну чому не можна любити лише одного? Чому конче розриватися між двома чоловіками і боротися зі своїми такими протилежними почуттями?

— Ти сама мусиш обирати: тут єдиний вихід — або шлюб, або кар’єра.

— Але чому? Чому я взагалі маю обирати? Невже я не можу просто вийти заміж і співати далі, адже однаково люблю і його, і спів?.. Чому я повинна від чогось відмовлятися, якщо мені подобається і те, й те? Скажи, чому?

А й справді, доно Флор, чому? Аж ось у прочинене вікно долинає голос Марилдиного нареченого, дівчина злякано здіймає брови і біжить. Дона Флор проводить її поглядом, і раптом бачить Гульвісу, який робить пестливі рухи над волоссям дівчини і оповиває її стегна.

— Гульвіса?! З Марилдою?! О ні, нізащо!

Сміючись, він припадає до ніг дони Флор, де щойно перед тим сиділа Марилда, обіймає за коліна і кладе на них голову.

— Дай мені спокій… — тільки й спромоглась промовити дона Флор.

— Чому ти так, любове моя? За що ти весь час на мене злишся?

Він іще має совість таке питати! Наче й не обіцяв їй прийти, наче й не просив на нього чекати. Безсонні, сповнені очікувань та переживань ночі, а натомість — ось тобі звісточка про мене: синці на Зулміриних стегнах. А й справді, чому вона весь час злиться?