Жоржи Амаду - Дона Флор та двоє її чоловіків

Упродовж всієї гулянки Мірандау та ще кількох особливо чутливих гостей, як от знайому нам Амезину — від Аме до Америко, імені її батька, та Сіни де Розини, імені її матері, — не покидало відчуття, ніби святом керує якась незбагненна вища сила. Бо як тоді було пояснити раптове рішення товстелезної Карли виконати танець семи вуалей, достоту піднесене і водночас жахливе видовище?

Навіть Максимо Салесові, цьому невиправному скептику та раціоналісту, здалося, начебто за ним хтось стежить, коли він і Домінґо Пропалато майстерно та хитро вдосконалювали рулетку. Іноді він навіть роззирався, немов шукаючи невидимого свідка його темних справ.

Близько півночі Мірандау, який після бурхливого дня і несамовитої кількості спожитого алкоголю спав без задніх ніг, раптом знову почув той, що й раніше, голос: спершу не дуже виразно, потім абсолютно чітко. Гульвіса наказував йому негайно повернутися в «Палас» і знову ставити на «17» і лише на «17»!

Розплющивши очі, Мірандау побачив лише темряву і знову почув той голос. Він мало не вмер із переляку, мерщій заліз під ковдру і затулив вуха подушкою. Напередодні в самий розпал гулянки Анакреон запитав у нього: «Ти теж чув Гульвісин голос? О, іншого такого друга не знайдеш. Бачиш, навіть після смерті він про нас пам’ятає».

Мірандау не хотів чути цей голос, але він звучав чимраз наполегливіше. Усе ясно, його зачаклували, еґум заволодів ним. Треба швидше сходити на кандомбле матері Сеньйори, щоб молитвою очистити свою душу і прихилити божество, принісши в жертву півня, а то й козла — умилостивити божество жертвопринесенням.

Владний і якийсь моторошний голос Гульвіси проникав навіть крізь подушку і його тон геть не подобався Мірандау. І тоді йому не спало на думку нічого кращого — попри весь принизливий абсурд його рішення, — ніж щосили покликати на допомогу, зчинивши галас на весь бордель. Ґречно перепросивши шановного суддю, який цього разу затримався довше, ніж зазвичай, добра Карла пішла заспокоїти переляканого гостя. Коли вона обійняла Мірандау, притуливши до своїх неосяжних грудей, той заприсягнувся їй душею своєї матері і щастям своїх дітей, що більше ніколи в житті не гратиме. І не було на світі — земному чи потойбічному — сили, яка б змусила його ще бодай раз доторкнутися до фішок.

КОЛИ ЗАДЗВОНИВ ТЕЛЕФОН, ДЖОВАННІ ҐІМАРАЄНС УЖЕ ДОБРІ ДВІ ГОДИНИ СОЛОДКО СПАВ. Одружившись, він звик лягати і прокидатися рано, що, на думку його дружини, було дуже корисно як для здоров’я, так і для кар’єри, надто зважаючи на те, що молодість його минула бурхливо, ба навіть розгульно.

Отакий тепер був відомий журналіст Джованні Ґімараєнс, що його життя перевернулося з ніг на голову за дуже короткий час. І все завдяки шлюбу з відданою та енергійною жінкою, яка завдяки своєму рішучому характеру не згодна була миритися з розхристаністю чоловіка. Як і раніше, Джованні був веселий, кмітливий і дотепний вигадник усіляких небилиць, цікавий співрозмовник, готовий поговорити на будь-які теми. Але це й усе. Багато хто дивувався, як цьому невиправному гультяєві, запеклому гравцю й знаному окозамилювачу вдалося так швидко схаменутися.

Ще не так давно батьки Джованні, стривожені чутками, що дійшли до їхнього маєтку, послали в Баїю племінника, податківця з суворими принципами, щоб той довідався, як там ведеться їхньому блудному синові. Податківець зупинився на холостяцькій квартирі Джованні і, щоб краще впоратися зі своєю делікатною місією, тиждень поспіль ані на крок не відступав від свого двоюрідного брата. Повернувшись, він упевнено і стисло поставив діагноз: «Невиправний!»

Принаймні так йому здалося: Джованні розпускав усю свою платню і гроші, що надсилали йому батьки, у гральних закладах та інших подібних місцях, де збував свої дні та ночі, показуючись на службі лише в дні зарплати. По вуха в боргах, він носився з якимись сумнівними ідеями, а тому ні престиж журналіста, ні його кмітливість, ані чарівність, на яку, мов на мед, зліталися нові приятелі, не могли його врятувати.

Повернувшись у звичну для нього сферу, де на першому місці були релігія та сім’я, податківець обурювався впертістю Джованні, який вважав, що тільки послідущий нерозважливий дурень може відмовитися від задоволень, а від солоденької граціозної Зази (в його колах її так і називали Солоденька Витребенька) то й поготів. Податківець так і переказав заплаканим батькам:

— Надії марні. То вже клініка… З таких станів не повертаються…