Жоржи Амаду - Дона Флор та двоє її чоловіків

— Ти ж сама сказала, що не хочеш мене більше бачити, щоб я забирався геть, от я і забрався! Ми трохи розважилися з Пеланкі, я думав, лусну від нього зо сміху!..

— З Пеланкі, кажеш, чи, може, з його секретаркою?

— А ти ревнуєш, смаглявочко? Я собі ось як подумав: зникну на кілька днів, вона за мною затужить, почне молити Бога, щоб я повернувся, уже на все буде ладна, і я нарешті отримаю те, чого так бажаю…

— І що це ти собі надумав? Не буде цього! Я чесна жінка, прибери від мене руки!

Пекучі цілунки обпалювали шкіру, вуста линули до її вуст, рука ковзнула в найпотаємніший закуток тіла, в її останній редут. Її тіло мліло, тягнулося до нього, прагло відкинути перестороги, що сковували її розум. Вірна та невідступна в своїх рішеннях, дона Флор тепер готова на все, вона здасться, й байдуже, де його носило і з ким. Уже немає сил опиратися, щоб захистити останні крихти своєї честі, на які зазіхав Гульвіса. Ох, якби ж вона могла покликати когось на допомогу! У Гульвіси так мало часу, він квапиться, щоб встигнути на гру: «Ну ж бо, кохана, ходімо до спальні». Вона підводиться в його обіймах, слухняно йде за ним, уже не думає про опір, та й про честь свого чоловіка чи й думає? «З тобою хоч куди, коханий».

— Кумо, можна до тебе?

Діонісія Ошоссі ввійшла у прочинені двері.

— Що з тобою? На тобі лиця нема…

Чудом врятована дона Флор сіла на канапу і прошепотіла:

— Сам Бог послав тебе, кумо Діонісіє. Тільки ти зможеш допомогти мені. Сідай.

— Кумо, та що з тобою? Ти вся тремтиш…

Дона Флор узяла Діонісію за руку.

— Кумонько, я маю негайно позбутися Гульвіси, потрібен хтось, хто змусить його зникнути і не турбувати мене більше, скільки часу він уже морочить мені голову, я вже й не я, і не знати, що від мене зосталося.

— Це ти про покійного кума?

— Вгамуй його, кумо, знайди, як відправити назад, бо лихо мені буде… Навіть не знаю, як тобі пояснити… Він повернувся і хоче забрати мене зі собою, от навіть зараз, щойно ти прийшла, здається, впоїв мене якимось трунком, і коли б не ти… Якщо так триватиме й далі, він забере мене…

Щоб не скрикнути, Діонісія прикрила рукою рот.

— Ох, кумо, тут боронь Боже згаяти час. Я зараз же піду до батька Діді — щастя, що знаю де він. Бо з таким же не до кожного й звернешся, тут потрібен священний посох.

— Діді? — дона Флор згадала довготелесого негра з квіткового базару, який дав їй мокан на Гульвісину могилу. — Іди, кумо, біжи чимдуж, якщо хтось і може мене врятувати, то справді лише він. Як ні, то мені кінець, станеться непоправне…

— Уже лечу…

Діонісія вибігла, захищена своїм намистом Ошоссі, яке, втім, було безсиле перед могутніми божествами, але вона твердо вирішила докласти всіх зусиль, щоб урятувати життя куми: бо що ж може бути непоправне, як не смерть? Швидше, Діонісіє, поквапся, лети звивистими вузькими вуличками аж до брами царства Іфа: там, на перехресті, ти зустрінеш могутнього жерця.

— Мій батьку, — звернулася до нього Діонісія, поцілувавши в руку, — небіжчик хоче забрати зі собою мою куму, порятуй її, поверни еґума в його царство померлих. — І вона розповіла все, що знала.

А тим часом змоклий до ниточки доктор Теодоро повернувся додому. Репетицію скасували через сильну зливу. Він ковтнув лікеру — для профілактики грипу та застуди, вдягнув піжамну сорочку і, взявши фагот, виконав для дони Флор найкращі речі зі свого репертуару. Слухаючи музику, дона Флор поступово заспокоїлася, тривога її вляглася, і вже не здавалося, що вона розпусна, безчесна та легковажна жінка. Більше тобі немає чого боятися, Теодоро, я люблю тебе одного і належу тобі і тільки тобі, досі в моєму серці жили двоє, але відсьогодні все буде інакше. У жодному серці немає місця для двох, я звеліла відірвати ту частину мого єства, і ось я знову тут, твоя достойна та вірна дружина, яка смиренно слухає твій чудовий фагот. Я тут, Теодоро, твоя дружина з тобою.

А в іншому кінці нічної Баїї зайнялося багаття й довкола нього осяяний жрець закружляв у ритуальному танці, тимчасом як Діонісія, донька Ошоссі, ревно молилася. Здійнявся буревій, загримів грім, згасли вогні, море люто збурунилося і боги ориша, верхи на сліпучих блискавицях, дали свою згоду на заклик жерця. Усі, крім Ешу, який незворушно і твердо промовив: «Ні».

ЗВІСТКУ ПРО МІСТИЧНІ ПОДІЇ В ЖИТТІ ПЕЛАНКІ МОУЛАСА КАРДОЗО І СА ОТРИМАВ на цвинтарі саме тоді, коли він прийшов на власну могилу, як робив це завжди в день своєї смерті. Тієї його смерті, коли він іще був багатим баїянцем Жоакімом Перейрою, який 1886 року помер у своєму приватному будинку на Корредор да Віторія. По небіжчику відслужили поважну панахиду, на багатий похорон із плакальницями завітали місцеві масони, оптові торговці і навіть сам губернатор провінції.