Жоржи Амаду - Дона Флор та двоє її чоловіків

— Не вірите? Ось, погляньте самі.

Зулміра задерла спідницю, оголила стегно, від якого навіть найдоладніші сеньйори слиною давилися: на шкірі виразно виднівся вже трохи зблідлий слід від Гульвісиних пальців. Дона Флор мовчки вийшла з кімнати.

Настрій, звісно ж, зіпсувався, та вона таки чекала на Гульвісу. Але його все не було, як не прийшов він і наступної ночі. Уся ота його пристрасть була показною брехнею, все оте начебто щире кохання було низьким лицемірством. Дона Флор ночей не досипає, чекає на нього, а він вештається по казино та залазить під сукню до Зулміри. Легковажний облудник, віроломний бездушний цинік. Муки дони Флор скінчилися, уже не спалює її бажання, не гризе совість, зостався сам смуток.

У ЧАС ПЕРЕМОГИ ПРОФЕСОРА МАКСИМО САЛЕСА НЕ СПОВНЮВАЛА ПОГОРДА, йому не були притаманні марнославство і зарозумілість: усі свої успіхи він пояснював приказкою: «На кожного шахрая знайдеться ще більший шахрай». Як людина освічена, він був справжнім гуманістом.

Годі вже з нього розмов про потойбічний світ, злі чари та чаклунства. Зараз варто йому буде лише трішки переробити рулетку і — вуаля, все чаклунство здиміє: шахрайство відразу спливе, залишиться лише вирахувати ватажка того кодла і по всьому. Круп’є Лоуренсо Мау-де-Вака, який і гадки не мав про його задум, не переставав дивуватися, адже напередодні випадало тільки «17», сьогодні ж це число жодного разу не виграло.

Обличчя Пеланкі Моуласа просвітліло. Наскільки він тремтів від потойбічних сил, настільки ж геть не боявся земного. Бо хіба ж якісь чари відступили би перед вигадкою Салеса? А це означало, що вони тут ні до чого. Максимо зірвав з цієї таємничої історії всі маски і тепер — знову могутній — Пеланкі добереться до змовників, змусить їх сповна заплатити за нахабне шахрайство, а надто за той невблаганний страх, що весь цей час точив його душу. Сидячи між Зулмірою та Домінґо Пропалато, Пеланкі знову всміхався гравцям своєю чарівною усмішкою.

Тим часом Мірандау, щасливий і п’яний, спав у прекрасному рожевому будуарі Карли. Напередодні, коли Пеланкі Моулас уже майже втратив самовладання і наказав припинити гру, круп’є Лоуренсо Мау-де-Вака і Домінґо Пропалато полегшено зітхнули: нарешті закінчився той несусвітній кошмар. Посеред океану фішок сидів розгублений Мірандау: сьогоднішній тотальний виграш був для нього геть абсурдним та незбагненним.

Коли на рулетці вкотре випадало «17», Мірандау душило відчуття якоїсь суцільної ейфорії й жаху одночасно. Ейфорія ще хоч якось була виправдана, а от та диявольська удача, вочевидь, мала на собі знак чогось нечистого. Здавалося, цього вечора всі закони гри в рулетку скасовано і весь успіх, усі фішки казино належали тільки йому. Але чи йому належав той безмежний успіх?

Усе йому здавалося підозрілим і дивним: і Гульвісин голос, що невідступно переслідував його з самого ранку, і дона Флор, під час розмови з якою теж, здавалося, був присутній небіжчик, і магія з фішками, що вперто випадали на «17», хоча він кидав їх на «3» і «32». Посеред вечора Мірандау ще раз із цікавості вирішив поставити на свої улюблені числа, та кулька знову і знову опинялася на «17». То хто ж був сам Мірандау в той момент — гравець чи іграшка в руках долі?

Вийшовши з «Паласу», новоспечений мільйонер, в якого від сьогодні серце було не на місці, попрямував до Карлиного борделю — найпринаднішої місцини для тих, хто хоче відсвяткувати якусь визначну подію або ж позбутися душевних страждань. Він довірив свій капітал тлустій і чесній італійці, звелівши, ясна річ, витратити на свято скільки знадобиться. Мірандау боявся, що надмірна увага жінок та алкоголь зроблять свою справу і він розтринькає все до останньої копієчки, адже розпусниці обліплять його, мов бджоли мед. Та й не дарма, адже тієї ночі він збирався організувати грандіозну вечірку, щоб втопити у вині всі події останніх годин та свої роздуми.

Гульбисько тривало аж до світанку, а найстійкіші з гостей, літератори Робату Фільйо, Аурео Контрейрас (зі своєю незмінною квіткою на відвороті піджака) і журналіст Жоау Батиста залишилися поснідати смачною фейжоадою, до якої подали кашасу і молоде вино. Тільки попоївши, Мірандау нарешті впав, і дівчата поволочили його нерухоме тіло до спальні. Згодом вони його роздягли, поклали в теплу ванну, пшикнули парфумом, припудрили тальком і поклали на величезне ліжко в оббитому рожевим атласом та шовком будуарі для почесних гостей.