Мигель Унамуно - Життя Дон Кіхота і Санчо

Зрештою, бакаляр прийшов до тями, визнав переваги Дульсінеї Тобоської над красою Касільдеї Вандальської і пообіцяв, що постане перед нею. «Усе те я визнаю, вважаю і гадаю так само, як визнаєте, вважаєте і гадаєте ви», — промовив переможений бакаляр, насмішник, із якого посміялися, рицар-невдаха. Ось так, хоч би як їм цього не хотілося, мусять бакаляри визнавати правдою те, що кажуть їм ідальґо; ось так любителі поглузувати самі терплять від глузувань; ось так пересічний здоровий глузд скочується додолу під ударом списа героїзму. Бо, мабуть, треба бути божевільним, аби повернути до здорового глузду тих, хто ним вихваляється!

У цьому розділі нашої історії розповідається про те, що Рицар Свічад був не ким іншим, як Самсоном Карраско, бакаляром із Саламанки, який у спілці з парохом та цирульником вигадав той план, аби примусити Дон Кіхота повернутися додому.

Тож злостивий Карраско заприсягся помститися Дон Кіхотові, обклавши його киями, що було божевіллям набагато безглуздішим і набагато справжнішим, аніж божевілля нашого ідальґо; то було, зрештою, божевілля пристрастей поміркованої людини, а таке божевілля гірше та отруйніше за всі інші види божевілля. «Божевільний, який є божевільним під тиском необхідності, буде завжди божевільним, а той, хто божеволіє з власної волі, перестане бути ним, коли захоче», — так сказав бакаляр.

Але підійдіть сюди, пане бакаляре з Саламанки, підійдіть сюди і скажіть мені, яка маячня є гіршою — та, яка утворюється в голові, чи та, що проростає з серця, маячня уяви чи маячня любові? Та ж хто стає божевільним із власної волі або власного бажання, той має волю хвору або спотворену, і проти такого божевілля набагато важче знайти ліки, аніж проти захворювань розуму. І ті, котрі, як ваша милість, мають розум, обмежений лукавим здоровим глуздом, а крім того, напхали його схоластичними загальниками в аудиторіях Саламанки, ті мають, як правило, волю, божевільну від поганих пристрастей, від злості, від гордині, від заздрощів. Тому який сенс було Самсонові Карраско виходити на битву з Дон Кіхотом?

«Поміркуймо резонно, Санчо, — сказав Дон Кіхот. — От ти мені скажи: з якої речі мав бакаляр Самсон Карраско являтись мандрованим рицарем, озброєним до нападу й оборони, і ставати зі мною до бою? Чи я, може, йому ворог? Чи я дав йому коли який привід до гнівання? Чи я йому суперник, чи він теж войовницьким ремеслом бавиться і заздрить бойовій моїй славі?» Атож, великодушний кабальєро, атож: ти був і будеш йому ворогом, як є ворогом будь-який хоробрий і великодушний ідальґо будь-якому лукавому й обмеженому бакаляру; ти дав йому привід до гнівання, бо здобув завдяки своїм божевільним подвигам славу, якої він ніколи не зміг би здобути завдяки своїм позначеним здоровим глуздом студіям та своєму саламанкському бакалярству; і ти був йому суперником, і він тобі заздрив. І хоч він заявив і, мабуть, сам у це повірив, що виїхав у чисте поле з метою повернути тебе до здорового глузду, істина полягає в тому, що на такий крок його штовхнуло, хоч, може, він того й не усвідомлював, прагнення поєднати своє ім’я з твоїм і разом із тобою вийти на дорогу твоєї слави, як це йому і вдалося.

І чи, бува, не мріяв він також і про те, щоб слава про його подвиги та його божевілля дійшла й до слуху тієї андалуської дівчини Касільди, перед заґратованим віконцем якої він стовбичив безсонними ночами на одній із вулиць Саламанки і яку потім нагородив титулом Касільди Вандальської? Чи не мріяв він почути, з яким захватом говоритиме про нього та Касільда, яка вже прочитала першу частину твоєї історії? Усе могло бути.

Але ти його переміг, аби всім стало очевидно, що великодушне й некорисливе божевілля наділяє людину набагато більшою мужністю й силою, аніж боягузливий і лукавий здоровий глузд, а передусім для того, щоби добрий бакаляр із Саламанки зрозумів, що quod natura non dat, Salmantica non prestat [77] Чого природа не дасть, Саламанка не навчить ( з лат., прим. перекл .). , стародавню істину, що кидає виклик гордовитому девізу, викарбуваному на щиті старої школи: Omnium scientiarum princeps, Salmantica docet [78] Усіх наук навчає Саламанка, усім наукам — мати ( з лат., прим. перекл .). .

По щасливому закінченні пригоди з Рицарем Свічад Дон Кіхот зустрівся з розважливим та обачливим шляхтичем доном Дієґо де Мірандою і їхав у його товаристві, коли ж натрапили вони на фургон із левами. І тут із Дон Кіхотом відбулася дивовижна й цілком несподівана пригода, коли він промовив свою безсмертну фразу: «Левчуки мені? Мені левчуки! Та ще такої години? Богом святим божуся, побачать панове, що їх сюди шлють, чи такий я чоловік, щоб левів ізлякатись!» Дон Дієґо хотів переконати його, що ті леви не були йому ворогами, але Дон Кіхот відповів, що йому ліпше знати, чи настроєні проти нього ті вельможні леви, чи ні, й пригрозив смертю левареві, якщо той не відчинить клітку. Тоді левар попросив дозволити візникові спочатку розпрягти мулів і відвести їх у безпечне місце. «О маловіре! — відповів йому Дон Кіхот. — Ізлазь, розпрягай, роби, що хочеш, ти зараз побачиш, що то все дурна робота і марна праця!»