Мигель Унамуно - Життя Дон Кіхота і Санчо

Думаю, я не маю більше потреби продовжувати цю доволі просту за своїм змістом передмову, знову пояснювати доктрину, яку стільки разів пояснював у її стосунку до історичної реальності, тим паче, що я пропоную своїм читачам працю на тему донкіхотизму, в якій спробую прояснити різницю між перебувати , бути й існувати . А що Дон Кіхот і Санчо є — а не тільки були — так само незалежними від будь-якої поетичної фантазії Сервантеса, як є незалежним од моєї творчої фантазії Ауґусто Перес із роману «Туман», що йому, як мені здається, я дав життя для того, щоби потім привести його до смерті, проти якої він протестував, і мав цілковиту слушність протестувати.

А тепер, мій уважний читачу, я прощаюся з тобою до того часу, коли ми зустрінемося знову.

Міґель де Унамуно

В Андаї, в моїй рідній Басконії, на самому кордоні з Іспанією, де я змушений жити у вигнанні, у травні 1928 року.

Я нічого не маю додати до цієї передмови до третього видання, в чому я переконався, після того як виправив її коректуру.

М. де У.

Саламанка, кінець грудня 1930 року

Ти запитуєш у мене, мій добрий друже, чи знаю я якийсь спосіб, аби вкинути у стан марення, запаморочення, у стан будь-якого безумства цю величезну масу вбогих людей, які дотримуються досконалого порядку й живуть у досконалому спокої, які народжуються, їдять, сплять, розмножуються і вмирають? Чи немає якогось засобу, запитуєш ти мене, щоби наслати на них епідемію самобичування або конвульсій? І розповідаєш мені про тисячолітню традицію.

Як і ти, я часто переживаю хвилини ностальгії за звичаями Середніх віків; як і тобі, мені хотілося б жити тим судомним життям, яким жило наше тисячоліття. Якби ми змогли донести до свідомості людей, що якогось дня, скажімо 2 травня 1908 року — через сто років після того, як пролунав перший заклик до незалежності [17] 2 травня 1808 року в Мадриді розпочалося повстання проти військ Наполеона, що поклало початок Війні за незалежність (1808–1814) і переросло в Першу іспанську революцію. Водночас розпочався рух за незалежність від Іспанії в її американських колоніях, що врешті призвів до втрати контролю над заокеанськими територіями. 2 травня є також святом громади Мадрида, і 1908 року воно було особливо помпезним: у ньому навіть узяв участь король Альфонсо XIII (саме через виступ проти нього Унамуно відправили в заслання). Можливо, автор тут натякає на те, що, попри все, відродження Іспанії так і не відбулося. , — колишня Іспанія померла назавжди, що цього дня нас остаточно приборкали та розділили, мов ягнят, то вже 3 травня 1908 року, і я вірю в це, стало б найбільшим днем у нашій історії, світанком нашого нового життя.

Але всі ми перебуваємо у стані нікчемного животіння, цілковитого нікчемного животіння. Ніщо ні для кого не має анінайменшої ваги. І коли хтось намагається порушити ту чи іншу проблему, виділити те чи інше питання, то це пояснюють або прагненням до якоїсь особистої вигоди, або бажанням виділитися й прославитися.

Навіть божевілля перестали в нас розуміти. Якщо бачать божевільного, то вважають, що він має свій інтерес і свої підстави так поводитися. Усіх цих нещасних тепер наділяють своєрідним розумом бéзуму. Якби наш сеньйор Дон Кіхот воскрес і повернувся в нашу сьогоднішню Іспанію, то й за його шляхетною маячнею стали б убачати якийсь другий намір. Якщо хтось осуджує зловживання, бичує несправедливість, карає брутальність, то раби запитують себе: а щó він у цьому шукає для себе? До чого він прагне? Одні думають і кажуть, що він робить так для того, щоб йому заткнули рота золотом; інші запевняють, що він поводиться так під тиском підлих почуттів і низьких пристрастей мстивого або заздрісного характеру; ще інші — що він прагне наробити якомога більше шуму і щоб про нього більше говорили, тобто з чистого марнолюбства; ще інші — що він шукає, як йому найвеселіше згаяти час, тобто зі спортивного інтересу. Залишається тільки пожалкувати, що не так багато людей захоплюються спортом подібного зразка!

Зверніть увагу й відзначте собі. Дивлячись на будь-який акт великодушності, героїзму, безумства, всі сьогоднішні тупі бакаляри, парохи та цирульники не можуть додуматися ні до чого ліпшого, як запитати: навіщо він це робить? І коли їм здається, що вони відкрили причину, яка спонукає його до цих дій, — незалежно від того, збігається чи не збігається справжня з тією, яку вони припускають, — вони кажуть: он як! він зробив це задля цього чи задля того. Оскільки та чи інша річ має якусь причину свого буття, і вони її відкривають, то ця річ втрачає для них усяку цінність. Для цього їм і служить логіка, їхня свинська логіка.