Мигель Унамуно - Життя Дон Кіхота і Санчо

Виправляючи тут, у своєму далекому засланні [10] 1923 року, за підтримки короля Альфонса XIII, до влади прийшов диктатор генерал Міґель Прімо де Рівера. Унамуно виступив з гострою критикою нового режиму і короля, за що його було знято з посади ректора Саламанкського університету і заслано на Канарські острови. За кілька місяців по тому він отримав дозвіл повернутися до Саламанки, однак вирішив податися в добровільне вигнання до Франції — спочатку до Парижа, а потім до містечка Андая (Hendaya) на кордоні з Іспанією. Унамуно повернувся до Іспанії аж у лютому 1930 року, після того як Міґель Прімо де Рівера подав у відставку. , коректуру цього нового видання, я не раз відчував спокусу щось додати до його тексту або й змінити його, але щоразу стримувався, думаючи, що всяке доповнення й усяка зміна будуть набагато доречнішими, якщо внесу їх до іншого твору. Я маю на увазі ті доповнення та зміни, які мені підказує мій донкіхотівський досвід чотирьох років вигнання з моєї нещасної поневоленої Іспанії. Переглядаючи насамперед свій коментар до пригоди з визволенням каторжників, я думав додати кілька абзаців, пояснивши, чому каторжники каменували Дон Кіхота, — бо хотіли, щоб він не просто розбив їхні кайдани, вони хотіли, щоб він закував їх в інші, перетворивши на сільських жандармів. Цю думку мені підкинули в Мадридському Науковому Товаристві [11] Наукове Товариство «Атеней» (Ateneo) — поширена назва публічних науково-літературних товариств у Європі. Мадридський Атеней (Ateneo científico у literario de Madrid) відіграв значну роль у суспільному й культурному житті Іспанії. хлопчаки, які називали себе інтелектуалами обраної меншості.

На сьогодні вже опубліковано чотири переклади іноземними мовами цього мого твору: дві версії італійською мовою, одна — німецькою, ще одна — англійською. І, звичайно ж, автор останнього і, можна сказати, просто чудового перекладу, професор Гомер П. Ірлі [12] Гомер П. Ірлі (Homer Р. Еагіе, 1869–1946) — професор Стенфордського університету, перекладач першого американського видання твору англійською мовою: Unamuno М. de. Life of Don Quixote and Sancho. — New York: A. A. Knopf, 1927. з Каліфорнійського університету визнав за потрібне делікатно звернути мою увагу на те, що в одному з уривків я вкладаю в уста Санчо слова, які в тексті Сервантеса промовляє Самсон Карраско, й запитати мене, чи не хотів би я змінити або викинути цей абзац, або додати до нього якусь примітку, щоби наперед захистити себе від можливої критики з боку ерудованих читачів. Я міг би відіслати його до свого есею «Як треба читати і як треба тлумачити “Дон Кіхота”», вперше опублікованого у квітневому числі 1905 року часопису «Новітня Іспанія» [13] Unamuno M. de. Lectura e interpretation del «Quijote» // España moderna. — 1905, Abr. — № 196. , де я дуже добре пояснив свій коментаторський задум і свій коментаторський дух — містики приблизно так само коментували християнське Святе Письмо, — і сказати, що я полишаю на ерудитів, літературних критиків та дослідників історії почесне й надзвичайно корисне завдання з’ясувати, щó міг означати «Дон Кіхот» для свого часу й для того середовища, в якому він виник, і щó хотів висловити та висловив у ньому Сервантес. Але я віддав перевагу іншому поясненню, й ось воно.

У своїй передмові до «Дон Кіхота» — що, як і всі інші передмови (включно з цією), не є чимось більшим, аніж просто літературою, — Сервантес відкриває нам, що він натрапив на розповідь про героїчне життя Рицаря Сумного Образу в написаних арабською мовою нотатках такого собі Сіда Ахмета Бен-Енхелі [14] Сід Ахмет Бен-Енхелі — вигаданий арабський письменник, якому Сервантес приписує авторство твору про пригоди Дон Кіхота. . Це надзвичайно важливе повідомлення, в якому добрий — і таки справді добрий! — Сервантес відкриває нам те, що ми могли б назвати об’єктивним існуванням Дон Кіхота, Санчо та всього хору поза межами фантазії романіста і над цією фантазією. Зі свого боку, я думаю, що згаданий Сід Ахмет Бен-Енхелі був не арабом, а євреєм, і то євреєм марокканським, і що він також не вигадав свою історію. Хай там як, а я маю цей арабський текст Сіда Ахмета Бен-Енхелі у своєму розпорядженні, і хоч я цілком утратив ті невеличкі знання з арабської мови, які мені колись передав сеньйор Кодера [15] Франсіско Кодера-і-Сайдін (Francisco Codera у Zaidín, 1836–1917) — історик, філолог, арабіст, викладач Унамуно в Мадридському університеті. в Мадридському університеті, — а він, пам’ятаю, ще й нагородив мене першим призом за успіхи у вивченні його предмету! — я переглянув його й виявив, що той уривок, на який звернув мою увагу професор Ірлі, витлумачив хибно не я, а Сервантес, а отже, саме моя, а не його інтерпретація правильна. Вважаю, що цим зауваженням я наперед захистив себе від будь-яких можливих докорів із боку професійної або професорської критики.