Мигель Унамуно - Життя Дон Кіхота і Санчо

І саме під час розмов на цю тему сталася пригода з біскайцем, коли Дон Кіхот вирішив визволити принцесу, яку нібито зачарували й викрали чорні поторочі, що виявилися ченцями ордену Святого Бенедикта [36] Орден Святого Бенедикта — найстаріший чернечий орден Римо-Католицької Церкви, заснований Святим Бенедиктом Нурсійським, який дав ордену статут близько 529 року. . Ці останні намагалися втихомирити нашого кабальєро, але той не піддався на їхні хитрощі й не дав себе одурити їхніми облесливими промовами. Після чого ченці були змушені кинутися навтікача, а Санчо, побачивши, що його пан повалив одного на землю, підбіг до нього й почав того роздягати, певно вважаючи, що ряса не личить ченцеві.

Ох, Санчо, Санчо, та ти хіба щойно на світ народився? Роздягати ченців! І що ти міг на цьому виграти? Тож ти цілком заслужив ті бебехи, яких надавали тобі їхні слуги за твою дурнувату поведінку.

Зверніть увагу на те, як Санчо кидається хапати здобич, коли йому випадає така нагода, показуючи цим, до якої породи він належить. А мало які якості властиві Дон Кіхотові такою мірою, як його зневага до багатства. Нашому кабальєро були притаманні найліпші риси його суспільного класу та його народу. Він виїхав у мандри не «на запах здобичі», як Сід [37] Родріґо (Руй) Діас де Бівар (Rodrigo (Ruy) Díaz de Bivar, бл. 1043–1099) — найвидатніший іспанський рицар, який був названий Сідом (господар — арабською ) і Кампеадором (ратоборець — іспанською ). Водночас це персонаж понад 260 романсів і національного героїчного епосу «Пісня про мого Сіда» (Cantar de mió Cid, 1140). , не для того, щоби «розвіяти похмілля й багатство здобути» («Пісня про мого Сіда», вірш 1689), і ніколи не сказав би він того, що, як розповідають, сказав Франсіско Пісарро [38] Франсіско Пісарро Ґонсалес — маркіз де лос Атабійос (Francisco Pizarra González, marqués de los Atabillos, бл. 1471–1541), іспанський конкістадор, завойовник Імперії інків, засновник міста Ліма, сучасної столиці Перу. на острові Ґальйо, коли, провівши мечем на землі риску зі сходу на захід і показавши на південь, промовив: «Ось туди вирушають у Перу, щоби стати багатими, і туди ж таки пливуть у Панаму, щоби стати бідними; добрий кастілець зуміє обрати той шлях, який буде для нього найкращим». Людиною цілком іншого гарту був Дон Кіхот: він ніколи не шукав золота. І той-таки Санчо хоч і почав шукати його, але згодом, як побачимо, поступово став набувати любові до слави та віри в неї, віри, яку вселив йому Дон Кіхот, і ми повинні також визнати, що в тих-таки наших конкістадорів, які завоювали Америку, їхня любов до золота поєднувалася з любов’ю до слави, і поєднувалася так міцно, що в окремих випадках ці два почуття не вдається розділити. Про славу й про багатство водночас, як розповідають, говорив своїм товаришам Васко Нуньєс із Бальбоа [39] Васко Нуньєс із Бальбоа (Vasco Nuñez de Balboa, бл. 1475–1517) — іспанський конкістадор, який першим перетнув Панамський перешийок і досяг Тихого океану (1513). у той славний день 25 вересня 1513 року, коли, стоячи навколішки й затоплений радістю, зі слізьми на очах, він побачив із вершини Анд у краю індіанців-дар’єнів новий океан.

Сумним фактом було те, що слава зазвичай служила потребам жадібності. А жадібність, ница жадібність, привела нас до згуби. Наш народ може сказати те саме, що говорить про себе у грандіозній поемі Ґерри Жункейро [40] Абіліу Мануел Ґерра Жункейро (Abílio Manuel Guerra Junqueiro, 1850–1923) — португальський поет і драматург, друг Унамуно. Патріотичну поему «Батьківщина» (Patria) написав 1896 року. «Батьківщина» народ португальський:

Тоді як Санчо вклепався у свою пригоду, наш великодушний кабальєро підійшов до принцеси, щоби принести їй радісну звістку про її визволення, адже ченці, які звабили її й викрали, повтікали. Він навіть не подумав про те — о, сліпота шляхетності! — що, можливо, про жодне викрадення не йшлося, а дама просто подорожувала в товаристві тих ченців. І він попросив її сплатити йому борг вдячності за визволення — заїхати до Тобосо й розповісти Дульсінеї про все, що її вірний рицар учинив у її ім’я. Він спочатку зовсім не звернув уваги на біскайця, котрий заговорив до нього «ламаною кастільською і крученою біскайською мовою» — дуже ймовірно, хоч і сумнівно, що дон Санчо з Аспейтії розмовляв достоту так, як примусив його розмовляти Сервантес. Слова дона Санчо з Аспейтії часто цитують лише для того, щоби посміятися, хай навіть по-доброму та приязно, з того, як розмовляємо ми, біскайці. Не випадає сумніватися, що ми трохи припізнилися з вивченням мови Дон Кіхота й досі не навчилися розмовляти нею вільно й без проблем, попри те, що вже почали виражати нею свій дух, який досі був майже німий, як ви, певно, чули. Тірсо де Моліна [41] Тірсо де Моліна (Tirso de Molina), справжнє ім’я — Ґабріель Тельєс (Gabriel Téllez, бл. 1583–1648) — іспанський драматург доби Відродження, чернець ордену мерседаріїв, автор близько 90 п’єс. мав усі підстави сказати: