Мигель Унамуно - Життя Дон Кіхота і Санчо

Мріючи не померти, ти був готовий змінити свою професію мандрівного рицаря на професію тужливого пастуха. Так і твоя Іспанія, мій Дон Кіхоте, змушена повернутися у своє село, переможена й розгромлена, думає тепер стати країною пасторальною і розбалакує про внутрішню колонізацію, про осушування боліт, про зрошування земель, про будівництво ферм.

А під цим прагненням не померти чи не ховалося, мій бідолашний Алонсо, твоє високе кохання? «А от прибрати імена пастушкам, — сказав ти, — у яких ми будемо закохані, ще простіше простого, до того ж ім’я моєї володарки однако личить як принцесі, так і пастушці, то мені нема чого сушить голову, дошукуючись удалішого імені, а ти, Санчо, прибери своїй пастушці яке-хотя». Атож, вона завжди була Дульсінеєю, була Славою, а під нею завжди ховалася Альдонса Лоренсо, за якою ти зітхав дванадцять років. А як би ти зітхав за нею тепер! Як би кликав її! Як би вирізав удень і вночі її ім’я на корі дерев, а іноді й на своєму серці! І якби все це дійшло до її відома, й вона про все довідалася, і прийшла до тебе, відчарована?

Стати пастухом! Саме це, мій Дон Кіхоте, відбулося з твоїм народом, коли він повернувся з Америки, розгромлений у битвах із народом, який дав світові Робінзона. Тепер він говорить про те, що треба доглядати й обробляти свою садибу, копати колодязі та рити канали для зрошування своїх засушливих земель; тепер він говорить про політику регулювання водних стоків. Чи не почуває він каяття за свою жорстокість, із якою він намагався загарбати землі Фландрії, Італії та Америки?

Прочитайте чудову героїчну поему «Батьківщина», яку написав Жункейро, поет нашого братнього народу, народу португальців. Прочитайте цю гірку сатиру, й дочитайте її до кінця, коли з’являється під рясою ченця-кармеліта привид конетабля Нуналвареса [132] Нуно Альварес Перейра (Nuno Alvares Pereira, 1360–1431) — відомий як Святий Конетабль, португальський військовий і чернець-кармеліт. Алжубаротта — селище у провінції Естремадура (колись належала Португалії). 1385 року, коли війська кастільського короля Хуана І (1358–1390) напали на Португалію, у битві поблизу селища Алжубаротта португальці перемогли іспанців. , переможця Алжубаротти, який після цього став християнином. Послухайте, що він каже, послухайте, як він говорить про біль, який очищає і спокутує:

і дочитайте до того місця, де він підносить старий меч Алжубаротти, забарвлений братською кров’ю, і проказує:

а потім кидає меч у безодню ночі й вигукує:

А потім на сцену виходить «божевільний» — змучений і зранений португальський народ, наш брат, і тужить за тими часами, коли він був селянином.

Усе відбувалося цілком інакше з Дон Кіхотом і Санчо. Наш кабальєро прагнув до пастушого життя, щоби знайти в ньому вічну славу. А бідолашний португальський народ шукав у ньому забуття, він бажав спокутувати в ньому свої провини і через тугу прийти до спасіння.

О Туго страхітлива, я вклоняюся тобі,

О Туго, донько Божа і Вселенська мати!

Але якщо заглянути в глибину, то чи не прагнуть вони до одного й того самого? Чи не того самого шукав Дон Кіхот, коли виїхав у світ, аби боронити скривджених, і коли будував плани присвятити себе життю пастушому? Чи не прагне наш народ тепер, розбалакуючи про свої болота, канали та політику зрошування засушливих земель, до того самого, до чого він прагнув, коли творив свої жахливі злочини в Америці?