Ґрем Ґрін - Кінець роману

— Ця справа дуже проста, — сказав я. І роздратувався, відчувши, що він уже все знає, хоча я ще нічого не повідомив. Ніщо з почутого від мене зовсім не здивує цього детектива. Усе викрите не відрізнятиметься від того, що він викрив десятки разів уже цього року. Навіть лікаря часом може спантеличити пацієнт, але містер Савідж спеціалізується тільки на одній хворобі й знає кожний її симптом.

— Можете не квапитися, містере Бендрікс, — з нудотною м’якістю відповів детектив.

Я зніяковів, як і всі його клієнти.

— Справді, нема про що говорити далі, — буркнув я.

— Розмова — це вже моя справа, — сказав він. — Передайте мені загальний настрій, атмосферу. Припускаю, йдеться про місіс Бендрікс?

— Не зовсім.

— Ага. То в неї інше прізвище?

— Ви неправильно зрозуміли. Це дружина одного мого приятеля.

— І він вас послав сюди?

— Ні.

— Може, у вас із цією дамою… близькі стосунки?

— Ні. Від 1944 року я бачив її тільки один раз.

— Вибачте, я не зовсім зрозумів. Ви сказали, що справа полягає в стеженні.

До цієї миті я не усвідомлював, як дратує мене цей нишпорка.

— Невже не можна так довго любити чи ненавидіти?! — зірвався я. — Не впадайте в оману. Я один із ваших ревнивих клієнтів. Нічим від них не відрізняюся, хіба що відстрочкою.

Містер Савідж поклав руку мені на рукав, наче вередливій дитині.

— Ревнувати не соромно, містере Бендрікс. Я шаную ревнощі як ознаку справжнього кохання. А щодо дами, про яку ми говоримо… Ви маєте підстави припустити, що вона… з кимсь зійшлася?

— Це її чоловік так припускає. Вважає, що вона з кимсь зустрічається. Вона обманює, пояснюючи, де була й що робила. Вона має… таємниці.

— Ага, таємниці.

— Цілком можливо, що все це дурниці.

— Містере Бендрікс, мій багаторічний досвід каже, що це далеко не дурниці.

Містер Савідж, очевидно вважаючи, що переконав мене провадити лікування далі, повернувся до стола й узявся писати. Прізвище. Ім’я. Адреса. Заняття чоловіка. Звівши олівця над блокнотом, він запитав:

— Чи знає містер Майлз про нашу розмову?

— Ні.

— Чи може наш співробітник показуватися на очі містерові Майлзу?

— Звичайно ні.

— Це ускладнює справу.

— Може, я згодом покажу йому ваші звіти. Не знаю.

— Ознайомте мене, будь ласка, з подробицями цього дому. Чи є там служниця?

— Так.

— Якого віку?

— Мабуть, років тридцять вісім.

— Чи є в неї кавалери?

— Не знаю. Імені її бабусі теж не знаю.

Містер Савідж поблажливо усміхнувся. Я вже подумав був, що він підійде до мене й знову поплеще по рукаві.

— Бачу, містере Бендрікс, що ви не маєте досвіду у справах слідства. Служниця дуже важлива. Вона могла б чимало розповісти про звички своєї господині… якби захотіла. Ви б здивувалися, дізнавшись, як багато всіляких дрібниць потрібно для найпростішої справи.

Цього ранку він довів своє твердження, покривши цілі сторінки дрібним неохайним письмом. Раптом він поставив запитання не по суті справи:

— Ви не будете проти, якщо в разі потреби мій підлеглий зайде до вас?

Я відповів, що не проти, але тут же почувся так, ніби добровільно впускаю щось заразливе у свою кімнату, і додав:

— Я б волів обійтися без цього…

— Звісно. Звісно ж. Розумію.

Гадаю, він справді все зрозумів. Я міг би сказати, що вже сама присутність цього підлеглого осідатиме пилом на меблях і сажею на книжках, і містер Савідж не здивувався б і не образився. Я дуже люблю писати на чистому лінійованому папері. Досить однієї плямки жиру чи ляпки чаю на аркуші — і він уже не годиться для роботи. Раптом мені стукнула в голову химерна думка: якщо приходитиме той бридкий непроханий гість, то доведеться замкнути весь папір у шухляді.

— Добре було б, якби він мене хоч попереджував, — сказав я.

— Так, звичайно, але це не завжди можливо. Яка у вас адреса, пане Бендрікс? Телефонний номер?

— У нас із господинею спарені телефони.

— Усі мої люди працюють дуже обережно. Хочете, щоб вам звітувалися щотижня, чи досить буде одного підсумкового звіту — насамкінець?

— Щотижня. Це може тягтися без кінця. Можливо, і не буде чого підсумовувати.

— А чи часто під час ваших візитів до лікаря виявлялося, що з вашим здоров’ям усе гаразд? Знаєте, якщо хтось відчуває потребу в нашій допомозі, то це зазвичай означає, що є матеріал для звіту.

Гадаю, що мені таки поталанило мати справу з містером Савіджем. Його рекомендували як менш обридливого, ніж інші детективи, проте я зразу зауважив його бридку самовпевненість. Зрештою, якщо добре подумати, то це взагалі не зовсім порядна робота — висліджувати невинних людей. Таж закохані завжди невинні, хіба ні? Вони не коять злочинів і цілком певні, що не роблять нічого злого. На їхніх устах завжди напоготові давня банальна фраза «аби тільки нікому не нашкодити, хіба що собі», а кохання, звісно ж, виправдовує все. Так їм здається, так здавалося й мені в ті часи, коли я кохав.