Дені Дідро - Жак фаталіст і його пан

— І вони увійшли до цього замку?

— Ні, бож — або напис був фальшивий, або вони були вже в ньому ще перед тим, як до нього увійшли.

— Але принаймні вони вийшли з нього?

— Ні, бож — або напис був фальшивий, або вони лишилися там, уже вийшовши з нього.

— А що вони там робили?

— Жак говорив про те, що записано там, угорі, його пан — що йому хотілося: і обидва говорили правду.

— Яке товариство трапилося їм там?

— Мішане.

— Що говорили там?

— Трохи правди, багато брехні.

— Були й розумні люди?

— Де їх немає? Але були ще й кляті питальники, від яких тікають, як від чуми. Що найбільше шокувало Жака і його пана весь час, доки вони там походжали...

— Значить, вони там походжали?

— А що ж роблять у той час, коли не сидять і не сплять? Що найбільше шокувало Жака і його пана — це два десятки зухвальців, яких вони там зустріли; вони заволоділи найкращими кімнатами, які все таки вважали тісними; вони, всупереч загальному праву і написові, запевняли, що замок відписаний їм на довічне й неподільне володіння. За допомогою певного числа нероб, що були їх жолдаками, вони завербували велике число інших нероб на своїх жолдаків, які готові були за нещасного мідяка повісити або вбити першого, хто насмілювався їм перечити; а за часів Жака і його пана дехто ще насмілювався це робити.

— Безкарно?

— Як коли.

Ти скажеш, читачу, що я тупцюю навколо і, не знаючи, що робити з своїми мандрівниками, втікаю в алегорії, звичайний засіб пустоголових. Я дарую тобі свої алегорії і всі скарби, які міг би з них витягнути; я погоджуюся на все, що тобі до вподоби, але при умові, що ти нарешті перестанеш докучати мені з питаннями про останню ночівлю Жака і його пана. Чи то вони добулися до великого міста і спали з дівчатами; чи перебули ніч у старого друга, який якнайкраще їх погостив; чи знайшли притулок у жебрущих ченців, де їх з Божої ласки погано приміщено й пісним погодовано; чи прийнято їх у домі великого пана, де їм бракувало найко-нечнішого серед безлічі зайвого; чи вийшли вони ранком з великого готелю, де з них дуже багато взяли за погану вечерю, подану на сріблі, і за ніч, перебуту за одамашковими ґардинами й під вогкими зім'ятими коцами; чи пригостив їх сільський панотець при малих достатках, який мусів скористатися з усіх курників своєї парафії, щоб приготувати їм яєшню і смаженої курятини; чи посмакували б вони добрими винами й переїлися м'яса, зіпсувавши собі шлунки, у багатому манастирі Бернардинців — усе це тобі, читачу, могло б здатися можливим, хоч Жак був іншої думки: для нього реально можливе тільки те, що було записане там, угорі. Правдою лишається одне: хоч і звідки ти, читачу, випустив би їх у дальшу путь, не ступили вони й двох десятків кроків, як пан сказав Жакові, взявши за своєю звичкою понюшку табаки:

— Гаразд, Жаку, а історія твого кохання?

Замість відповісти, Жак скричав:

— До дідька з історією мого кохання! Чи таки не забув я...

Пан: Що ти забув?

Замість відповідати, Жак вивернув усі свої кишені і перемацував усе, але даремно. Він залишив гаманець у ліжку під подушкою і доти не признався в цьому своєму панові, доки той і собі не скричав:

— До дідька з історією твого кохання! Чи не сталося так, що мій годинник лишився на каміні?

Жак не чекав, щоб його довго просили, відразу повернув коня і повільним кроком, бож він ніколи не поспішав, подався до...

— Велетенського замку?

— Ні, ні. Між різними можливими притулками, які я тобі, читачу, перерахував вище, вибери собі той, який найліпше відповідає теперішнім обставинам.

Тим часом його пан рухався вперед і вперед. Але ось як вийшло: пан і слуга розлучилися, і я не знаю, кому з них віддати перевагу. Як ти, читачу, хочеш піти з Жаком, вважай: пошуки за гаманцем і годинником можуть так затягнутися й ускладнитися, що він не скоро наздожене свого пана, єдиного посвяченого в його любовні пригоди, і... прощай Жакова любов. Коли ж, залишивши його самотою шукати гаманець і годинник, ти пристанеш до товариства його пана, це буде ввічливо з твого боку, але тобі пренудно; ти ще не знаєш цієї породи людей. У нього бідно думок у голові; а як і скаже що до речі, то хіба як спогад чи під надхненням. Він має очі такі, як ти і я, але ніколи не знати, чи він щось бачить. Він не спить, але наче й не прокидається. Він просто животіє: це його постійна функція. Цей автомат верстає свій шлях, час від часу обертається, щоб подивитися, чи не вертається Жак. Він зліз з коня й пішов пішака, знову сів на коня, проїхав з чверть льє, зліз і сів на землю, заматавши повід оброті на руку, і підпер голову обома руками. Втомившись у такій позі, він звівся на ноги і подивився, чи не маячить у далині Жак. Жака не було й сліду. Тоді він занепокоївся і, сам доладу не тямлячи, говорить він чи ні, сказав: «Катюга! Пес! Негідник! Де він? Що робить? Чи треба стільки часу, щоб забрати годинник і гаманець? Я його стовчу! Як Бог приказав! Я його стовчу!» Потім кинувся до годинника в камізельці, де його не було, і закінчив тим, що остаточно впав у розпач, бо без годинника, табатирки і Жака він не знав, що робити: трьома джерелами його життя було нюхати табаку, дивитися, котра година, щось розпитувати в Жака, і це все в різних комбінаціях. Позбувшися годинника, він лишався тільки при табатирці, яку відкривав і зачиняв кожної хвилини, як я сам це роблю, коли мені нудно. Лишок табаки в моїй табатирці на вечір прямо пропорційний приємності чи обернено пропорційний неприємності прожитого мною дня. Я прошу тебе, читачу, призвичаїтися до цього способу вислову, позиченого з геометрії, бо мені він здається точним і я часто ним користуюся.