Дені Дідро - Жак фаталіст і його пан

Ця Жакова погроза відразу протверезила пана, і він уже спокійнішим тоном запитав:

— А мій годинник?

— Ось він.

— А твій гаманець?

— Ось він.

— Ти досить довго не повертався.

— Зовсім не довго, як на те, що я за цей час зробив. Ось послухайте. Я поїхав, бився, збунтував усіх селян на полі, збунтував усіх мешканців міста, мене потрактували як злодія з великого шляху, повели до судді, я витримав два допити, ледве не спричинився до того, щоб з-за мене двох повісили, але одного челядника з-за мене таки викинули за двері і прогнали служницю, мене переконали, ніби я спав з одним сотворінням, якого в житті не бачив, і мусів таки за це заплатити; нарешті, я повернувся.

— А я, чекаючи на тебе...

— Там, угорі, було записане, що, чекаючи на мене, ви заснете і вам за цей час украдуть коня. Гаразд, пане, не думаймо більше про це. Кінь пропав, але, може, там, угорі, записане також, що ми його ще знайдемо.

— Мій коню, бідний мій коню!

— Можете уболівати хоч і до завтра, від того ніщо не зміниться.

— Що ж нам робити?

— Я можу посадити вас позад себе на коня або, як вам це більше до вподоби, порозуваймося, повісьмо чоботи на кульбаку мого коня і рушаймо в дорогу пішки.

— Мій коню, бідний мій коню!

Вони вирішили йти пішки; пан час від часу вигукував: «Мій коню, бідний мій коню!», а Жак переказував подробиці своїх пригод. Коли дійшло до історії з дівкою, пан його запитав:

—Жаку, ти справді не спав з тією дівкою?

Жак: Ні, пане.

Пан: І заплатив?

Жак: Зовсім певно.

Пан: Один раз у своєму житті я був нещасніший від тебе.

Жак: Заплатили, поспавши?

Пан: Ти вгадав.

Жак: Може б ви розповіли мені про це?

Пан: Заки заглибитися в історію мого кохання, треба закінчити історію твого. Отож, Жаку, повернімося до твого кохання, яке, хотів би я думати, було першим і єдиним у твоєму житті, не зважаючи на пригоду з служницею начальника поліції Коншу; бо навіть якби ти й поспав з нею, це ще не значило б, що ти закохався в неї. Щодня доводиться спати з жінками, яких не любиш, і не доводиться спати з тими, кого любиш. Але...

Жак: Гаразд, але чому — але?

Пан: Мій коню!.. Жаку, друже мій, не гнівайся. Уяви себе на місці мого коня, припусти, що я загубив тебе, і скажи мені, чи ти не шанував би мене ще більше, якби почув, як я кричу: «Мій Жаку, мій бідний Жаку!»

Жак усміхнувся і заговорив:

— Я зупинився, здається мені, на розмові мого господаря з жінкою вночі по моїй першій перев'язці... Я трохи ще дрімав. Мій господар з жінкою встали дещо пізніше, ніж звичайно.

Пан: Охоче вірю.

Жак: Прокинувшись, я легенько прохилив запону свого ліжка і побачив, як господар, жінка й хірург відбували при дверях таємну нараду. По тому, що я почув уночі, мені не важко було відгадати, про що йшла мова. Я кашлянув. Хірург сказав чоловікові:

— Він прокинувся, куме. Сходіть до льоху, та вип'ємо по ковтку, щоб я почув певність у руці; потім я зніму перев'язку, а тоді вже побачимо, що робити далі.

Пляшка прибула й спорожнилася, бо фігуральний вислів ковток означає випити щонайменше півпляшки; хірург наблизився до мого ліжка і мовив до мене:

— Як було вночі?

— Не зле.

— Дайте вашу руку... добре... добре... пульс не поганий, температури майже нема. Оглянемо ще коліно... Ідіть сюди, кумасю, — звернувся він до господині, що стояла в ногах мого ліжка по другий бік запони, — поможіть нам...

Господиня покликала котрогось з своїх дітей.

— Дитина тут не дасть ради, треба, щоб ви; один невдалий рух — і доведеться цілий місяць доглядати довше. Станьте тут.

Господиня наблизилася, опустивши очі...

— Тримайте, люба, цю ногу, а я візьмуся до іншої. Обережно, обережно... Д' мені, ще трохи д' мені... Друже, повернися трохи праворуч, праворуч, кажу, отак добре...

Я тримався за матрац обома руками, скреготав зубами, піт заливав мені очі.

— Це не іграшки, друже...

— Я чую.

— Отак, кумо, лишіть ногу і візьміть подушку; присуньте сюди стілець і покладіть на нього подушку... Це заблизько... Трохи далі... Друже, дай сюди руку, тримайся міцно за мене. Кумо, зайдіть з другого боку і тримайте його попід руки... Чудово... Куме, у пляшці не лишилося ні краплі?

— Ні.

— Ідіть станьте на місці вашої жінки, а вона хай піде пошукає іншу... Добре, добре, наливайте повну... Кумо, лишіть свого чоловіка, хай стоїть там, а ви станьте тут, з мого боку...

Господиня знову покликала котрогось з своїх дітей.

— Е, чортам на лихо, я вже вам сказав, що дитина тут нічого не поможе. Станьте на коліна і тримайте рукою під литку... Кумо, ви тремтите, наче б утяли яку шкоду; ну ж бо, сміливіше... Лівою візьміть знизу під стегно, тут, над перев'язкою... дуже добре!..