Дені Дідро - Жак-фаталіст

Переклав з французької Валеріан Підмогильний

Ім'я Дені Дідро — творця «Енциклопедії», філософа, мистецтвознавця, письменника — стоїть поряд з визначними іменами не тільки доби Просвітництва, але й світової культури.

Дідро-прозаїк вийшов за межі свого часу. Творчий пошук дозволив йому вільно спілкуватися як з античними мудрецями, так і сучасниками. Він вибирав собі у співрозмовники однодумців-гуманістів: Сократа, Платона, Арістотеля, Рабле, Монтеня, Паскаля, Декарта, Вольтера, Гельвеція.

Керуючись допитливим розумом і творчою ідеєю, він намагався розбудити в людині людське, зняти з неї нашарування суспільних забобонів і споживацького прагматизму, звільнити її душу для свідомого, сповненого відповідальності за свою долю життя.

Сповідуючи віру в перетворюючу силу живого розуму, Дідро, як й інші французькі просвітники, обрав за мету свого творчого пошуку, можливо, дещо ідеалістичну ідею виховання громадянського суспільства, де кожен громадянин є вільним робити свій вибір і нести за це відповідальність перед собою та іншими. Просвітники називали такий стан душі «природним правом людини».

Саму ідею держави, що будувалася б на засадах «природних прав людини», у різні часи називали по-різному: «Імперією розуму», «Утопією», «Містом сонця», «Телемським абатством».

Головними умовами реалізації цієї утопічної ідеї вважалися: правитель-філософ, який керувався б гуманістичним світоглядом, та суспільство, що існувало б на засадах добровільного обмеження й спільної домовленості. У такій соціальній схемі перевага віддавалася «Імперії розуму» над «Імперією влади». Просвітники наївно вірили, що обізнаний та розсудливий правитель, на кшталт Пантагрюеля з відомої казки Рабле, здатен керувати «розумним суспільством».

Ще з часів Платона філософи замислювалися над проблемою правильного виховання. Просвітники, розвиваючи античне вчення про природу та людину, намагалися довести, що знання та гуманістичні цінності здатні повернути суспільству втрачені моральні ідеали, які вважали апріорі природними. Безумовно, така концепція передбачала активну роль Учителя-філософа й діалектика, силою духу подібного до Сократа або Арістотеля. Саме такої суспільної ролі прагнули для себе Дідро, Вольтер, Руссо, свідомо випробовуючи свій дух бідністю, поневіряннями, опозицією громадській думці та схоластичній науці. Можливо, вони були останніми філософами-універсалістами, які поряд із законами природи досліджували проблеми людської душі та соціуму.

Дені Дідро народився 5 жовтня 1713 року в невеличкому містечку Лангр в північно-східній частині Франції в родині заможного ремісника-ножовника. Батько хотів забезпечити синові гарну кар'єру та шкодував грошей на його освіту. У ті часи вважалося престижним навчатися в католицьких школах ордену Єзуїтів, тому у віці 8 років Дідро поступив до єзуїтського коледжу в своєму рідному місті, а коли йому виповнилося 12 років, батько відіслав його вчитися до Парижа в коледжі д'Аркур.

Дені був старшим сином в родині та мав успадкувати від дядька місце священика. Але ще під час навчання Дідро назавжди вирішив для себе відмовитися від духовної кар'єри. Після закінчення коледжу він, порадившись з батьком, йде працювати помічником до прокурора Клермана де Рі, уродженця Лангра, у якого служить два роки. Але юриспруденція також не приваблює молодого Дідро, весь вільний час він присвячує вивченню класичних і нових мов та математики. Театр і література стають його захопленням. Невдовзі Дідро приймає рішення повністю присвятити себе науці та відмовитися від будь-якої служби. Батько не схвалює такого вибору сина й погрожує позбавити його матеріальної підтримки. Але майбутній філософ вибирає вільне, хоча й злиденне, життя. Йому доводиться перебиватися випадковими заробітками. Ситуацію ще більше ускладнює раннє одруження. Поява родини змушує Дідро працювати з потрійною енергією. Протягом десятиліття (1730–1740 pp.) Дідро заробляє на життя як літературний поденник. Він перекладає для книготорговців різні книги з філософії, літератури, математики. У цей час зав'язується його дружба з Руссо, Кондільяком та іншими майбутніми знаменитостями. Багато часу вони проводять у бесідах та філософських дискусіях. Можливо, тоді й формується енциклопедичний світогляд організатора та натхненника «Енциклопедії».