Дені Дідро - Жак-фаталіст

Звичай дарувати всім присутнім на весіллі шматочок стрічки, знятої з ноги в нареченої.

Жан Батіст Руссо (1670–1741) — французький ліричний поет.

Плоджуся (лат.).

Від того, що я написав хтиву сторінку, не стає менш чистим моє життя (лат.). Див. «Нариси» Монтеня, кн. II, розд. V, звідки наслідувано цей вислів.

Бакбук (іврит) — пляшка. Так в «Гаргантюа та Пантагрюелі» звати жрицю храму Священної Пляшки.

Медонський кюре — так називали письменника Франсуа Рабле (близько 1494–1553), який деякий час виконував обов'язки кюре в Медоні, передмісті Парижа.

Черевомовець.

Французькі поети XVII–XVIII ст., перераховані тут поряд з Рабле, Лафонтеном, Мольєром, були послідовниками епікурейського вчення в його гедоністичному трактуванні (культу чуттєвої насолоди).

Пом-де-Пен («Ялинова шишка») — улюблений шинок французького поета Франсуа Війона.

Нодо — автор літературної містифікації, начебто знайденого ним у Белграді повного тексту роману Петронія «Сатирикон».

Шарль де Бросс (1709–1777) — французький історик, археолог, співробітник «Енциклопедії», автор «Історії VII століття Римської республіки», в якій намагався реконструювати фрагменти «Історії» Саллюстія, що відносяться до подій 78–66 pp. до н. е.

Іоганн Фрейнсгеймський (1608–1660) — німецький філософ, філолог, коментатор творів римського історика Квінта Курція.

Габріель Бротьє (1723–1789) — коментатор та перекладач Тацита.

Апофегма (в перекладі з давньогрецької) — заява.

Поліційний реєстр.

Браво, браво, мій любий пане (італ.).

Марія Жанна Ріккобоні (1713–1792) — актриса театру «Італійської комедії» в Парижі, поетеса і драматург. Тут міститься натяк на помсту Ріккобоні коханцеві за зраду: вона оприлюднила в романі «Листи міс Фані Бетлер» інтимне листування з коханцем-зрадником.

Tim Лівій (59 р. до н. е. — 17 р. н. е.) — римський історик, автор «Римської історії від заснування Міста».

Гвідо Бентівольо (1570–1644) — кардинал, автор історичних мемуарів.

Шарль Колле (1709–1783) — поет, драматург, комедіограф.

…славетній куртизанці минулого століття. — Нанон де Ланкло.

Гаро — персонаж байки Лафонтена «Жолудь та тиква», втілює незадоволеного критика.

Філософ з твоїм ім'ям цього не хоче. — Жан-Жак Руссо. У дидактичному романі «Еміль, або Про виховання» (1761) йдеться, зокрема, про коло читання для юнацтва.

«Юпітер дав людині високе лице, сказав їй дивитись на небо й підводити чоло до зірок» (лат.). Овідій. Метаморфози, Кн. І, вірш. 85.

Луї Латаст (помер біля 1754 р.) — єпископ-бенедектинець, богослов містичного напряму, відстоював думку, що з метою спокуси диявол здатний на благі вчинки.

Роман абата Анрі-Жозефа Делорана (1719–1793) «Життя й пригоди кума Матьє» (1766), за цю книгу автора було засуджено до довічного ув'язнення в монастирській в'язниці, де він і закінчив своє життя.

Відомий контрабандист того часу.

Зенон з Кітіона, острів Кіпр, (біля 336–264 pp. до н. е.) — давньогрецький філософ, один із засновників стоїцизму.