Дені Дідро - Жак-фаталіст

Основний бас мого любого дядька… — у працях Рамо, присвячених музикальній теорії, розроблялось положення про «основний бас», реальний або який мається на увазі. Йому надавалося цифрове визначення, яке вказувало на походження акорду та його місце в музикальному ладу.

Дешан (1730–1775) — танцівниця, яка була на утриманні герцога Орлеанського, генерального відкупщика Бріссара та інших знатних осіб, вдома своїми скандальними походеньками.

Гімар (1743–1816) — сценічне ім'я відомої балерини Марі-Мадлен Морель (1743–1816), яка виступала в опері-балеті «Кастор та Поллукс».

Маються на увазі приживали, блазні, підлесники генерального відкупщика Вільмор'єна.

Жорж Луї Леклерк де Бюффон (1707–1788) — природознавець, автор твору «Природна історія» (1749–1788, 1—36 тт.), «Епохи природи» (1778), співробітник Енциклопедії.

Шарль Луї де Сегонда граф де Монтеск'є (1689–1755) — філософ, історик, соціолог, письменник, представник старшого покоління просвітників.

Намнемо боки всім отаким катончикам… — маються на увазі Катон Старший (234–195 pp. до н. е.) та Катон Молодший (95–46 до н. е.), державні діячі Риму, ревнителі суворих моральних канонів.

Тут Дідро віддає належне Вольтеру, який домігся перегляду паризьким парламентом справи кальвініста Жана Каласа (1698–1762), тулузького торговця, хибно звинуваченого єзуїтами у вбивстві власного сина, який начебто хотів перейти у католицизм. Каласа було колесовано. Трьохрічна боротьба Вольтера за посмертну реабілітацію пам'яті Каласа та відновлення прав членів його родини підняла прогресивні кола країни проти релігійного фанатизму.

Один мій знайомий подався аж у Картахену… — в одному з листів до Софі Волан (1776 р.) Дідро розповідає історію шотландського лікаря Хупа, близького до кола енциклопедистів. Картахена — місто в Іспанії.

Шарль Луї Жак де Ламорльєр (1701–1785), письменник, автор роману «Ангола», користувався славою скандаліста та нахаби, очолював банду паризьких театральних клакерів.

«Монастирський воротарь» (1744) — анонімний еротичний роман, авторство якого приписували абату Латушу.

«Аретінові постаті» — маються на увазі сонети Аретіно до еротичних малюнків Джуліо Романо. П'єтро Аретіно (справжнє ім'я П'єтро Баччі, 1492–1556) — італійський автор доби Відродження.

Отець Ноель — монах-бенедиктинець з Реймса, вчений, який сконструював мікроскоп, після чого його залишили при дворі Людовіка XV.

Надзвичайна товстуха, персонаж твору Поля Скаррона (1610–1660) «Критичний роман».

Крім того (лат.).

Луї Пуенсіне де Сіврі — поет-трагік, та Анрі Пуенсіне де Нуарвіль.

Франсуа Тома Бакюляр (1718–1805) — французький письменник, користувався заступництвом Вольтера, друг Пуенсіне де Нуарвіля. Наприкінці життя став приживалою в багатих домах Парижа.

…від славетного Стентора… — персонаж «Іліади» Гомера, мав надзвичайно гучний голос.

Етьен Мішель Буре (1710–1777), генеральний відкупщик при дворі Людовіка XV, мав надзвичайно великий статок, відрізнявся надмірним марнотратством та лакейською догідливістю перед двором короля.

Одного разу, коли Людовік XV відвідав Буре в його заміському маєтку, королю піднесли книгу під назвою «Справжнє блаженство», на першій сторінці якої було написано: «Король відвідав Буре». Іншим разом, по дорозі короля з Версаля до маєтку Буре, останній наказав розставити людей зі смолоскипами.

Міністр-хранитель королівської печатки — мається на увазі хранитель королівської печатки Жан-Батіст Мажо Дарнувіль (1701–1794), колишній головний контролер фінансів за Людовіка XV. Мажо протегував Буре за його послуги.

Сімара — мантія.

Анрі де ла Тур д'Овернь, віконт де Тюрен (1611–1675) — видатний полководець, маршал Франції.

Себастьян Лепретр де Вобан (1633–1707) — маршал Франції.

Клодіна-Александра Терен, маркіза де Тансен (1682–1749) — французька письменниця, мати д'Аламбера. Хазяйка літературного салону, мала великий вплив при дворі завдяки своїм зв'язкам з регентом та кардиналом Дюбуа.