Дені Дідро - Жак-фаталіст

П'єр Карле де Шамблен де Маріво (1688–1763) — французький письменник, автор романів, комедій. Просвітники виступали проти умовної манірності його стилю.

Клод Кребійон (1707–1777) — син драматурга Проспера Кребійона, автор фривольних романів та новел, улюблений автор французької аристократії часів Людовіка XV.

Клод-Анрі де Біссі, граф де Тіар (1721–1810) — літератор, член Французької Академії.

Панна Клерон — Клер Жозефіна Лері де Латюд (1723–1803), відома драматична актриса. У «Парадоксі про актора» Дідро подає гру Клерон як взірець простоти та природності. В основі її майстерності було не безпосереднє почуття, а раціональний підхід до образу, що відповідало театральним теоріям Дідро. Граф де Біссі був коханцем Клерон.

Гай Юлій Цезар (101—44 pp. до н. е.) — не тільки видатний римський полководець та політик, а також історик та оратор.

Марк Аврелій (121–180) — римський імператор, філософ-стоїк.

Сократ (469–399) — давньогрецький філософ-діалектик.

Діоген Синопський (404–323 до н. е.) — давньогрецький філософ-кінік. Діоген заперечував цивілізацію, зокрема державу, проголошував культуру насильством над людиною, вимагав повернення людини до природного стану.

Фріна (IV ст. до н. е.) — афінська гетера, відома своєю красою, позувала для скульптора Праксителя.

Сілен — давньогрецький міфологічний персонаж, батько сатирів, вихователь бога театру та виноробства Дионіса. Його зображали як веселого товстого діда. Атрибути Сілена — винний міхур, кубок, вінок з плюща, віслюк та пантера.

Тобто безглузда строкатість. Блазні (арлекіни) носили одяг з різнокольорових шматків.

Мудрість ченця у Рабле… — мається на увазі брат Жан, персонаж роману-казки Рабле (1494–1553) «Гаргантюа та Пантагрюель» (книга І, глави 39–40).

Антуан-Клод Бріассон — книговидавець, близький до енциклопедистів.

Барб'є — паризький торговець шовком.

…автор «Андромахи», «Британіка», «Іфігенії», «Федри», «Атоли»? — тобто Жан Расін (1639–1699), відомий французький драматург.

Шарль Піно Дюкло (1704–1772) — французький письменник-мораліст, Ніколя Шарль Жозеф Трюбле — літератор, член Французької Академії, абат П'єр Жозеф Тульє д'Олів'є (1683–1768) — філолог, член Академії. Дідро іронізує, коли порівнює цих людей з Вольтером.

Жан-Батіст Грез (1725–1805) — французький художник, майстер жанрового живопису. Дідро був прихильником творчості Греза.

Меропа — героїня трагедії Вольтера «Меропа» (1743), в образі якої сплітаються материнська любов та громадянський обов'язок.

«Магомет» (1714) — трагедія Вольтера, спрямована проти релігійного фанатизму.

Рене Школя де Mono (1714–1792) — канцлер Франції за часів Людовіка XV, у 1771 році він розпустив парламент (верховний суд). Вольтер, який ворогував з парламентом через підтримку ним церкви, хвалебно оцінив цю акцію Mono у своїх віршах та листах.

«Галантна Індія», «Глибокі безодні Тенара», «Ніч, вічна ніч» — популярні арії з опери-балета Ж.-Ф.Рамо «Галантна Індія».

Шарль Паліссо (1730–1814), Антуан-Александр Пуенсіне (1735–1769), Елі Фрерон-батько (1718–1776), Луї Фреронсин (1754–1802) — реакційні літератори, ідейні вороги енциклопедистів. Жозеф Лапорт (1713–1779) — редактор журналу «Літературний оглядач», постійно коливався між табором просвітників та табором Флерона.

«Три віки французької літератури» (ПІТ) — твір абата Антуана Сабатьє де Кастра (у співавторстві з Паліссо), де надається схвальна оцінка творів ворогів енциклопедистів.

Стайня герцога де Субіза була притулком для збіднілої інтелігенції.

П'єр Оноре Роббе де Бовезё (1714–1792) — пересічний поет тих часів. Прізвисько «приятель» закріпилось за ним після того, як він у 1768 р. отримав королівську пенсію і поселився в Сен-Жерменському палаці.

Я впав би до ніг божества… — йдеться про Аделаїду Юс (1734–1805), актрису театру «Комеді Франсез».