Дені Дідро - Жак фаталіст і його пан

Якщо я тобі, читачу, досі не сказав, що Жак і його пан їхали через Конш і заночували у місцевого,начальника поліції, то тільки тому, що мені це не впало на думку раніше.

— Ведіть мене до пана начальника поліції, — сказав Жак і в цю ж таки мить ступив з коня на землю.

Так стали вони в центрі натовпу — він, його кінь і крамар, потім рушили і прибули до начальника поліції. Жак з конем і крамар вступили на подвір'я; Жак і крамар — тримаючи міцно один одного за поли. Натовп лишився на вулиці.

А що тим часом діється з Жаковим паном? Він заснув при битій дорозі, попустивши коня на поводі, закиненому на руку, і худобина скубла траву навколо заснулого, скільки їй дозволяла на це довжина повода.

Начальник поліції відразу ж, щойно побачив Жака, гукнув до нього:

— Гей, це ти, мій добрий Жаку? Що тебе привело сюди самого?

— Годинник мого пана: він залишив його, повісивши на ріг каміна, а я знайшов його у скринці цього чоловіка; і наш гаманець, який я забув у себе під подушкою. Та й він знайдеться, коли ви накажете.

— І коли це записане там, угорі, — додав начальник поліції.

Він тут таки покликав своїх людей; і крамар, показавши на великого гевала не дуже приємного вигляду, який недавно пристав тут на службу, сказав:

— Оцей продав мені годинника.

Начальник, надавши обличчю суворого вигляду, сказав до крамаря і свого челядника: «Обидва ви варті, щоб послати вас на галери; ти за те, що продав годинника, а ти — що купив...» І до свого челядника: «Поверни цьому чоловікові гроші і негайно знімай свою ліврею...» А до крамаря: «Не барися зникнути за межі округи, якщо не хочеш повиснути тут назавжди. Ви обидва робите те діло, яке приносить нещастя... А тепер, Жаку, у справі твого гаманця». Та, що гаманець привласнила, з'явилася сама, без поклику. Це була велика дівка, усюди з достатком.

— Гаманець я маю, мій пане, — сказала вона своєму хазяїнові, — але я його не думала красти: він сам мені його дав.

— Я дав вам свій гаманець?

— Так.

— Це могло б бути, але хай би мене чорти забрали, якби я міг це пригадати...

— Жаку, — сказав начальник, — ліпше не заглиблюймося в подробиці.

— Пане...

— Вона гарна і ласкава, як я бачу.

— Пане, я присягаюся вам...

— Скільки було в гаманці?

— Приблизно дев'ятсот сімнадцять ліврів.

— Е-е, Жавотто, дев'ятсот сімнадцять ліврів за одну ніч — це дуже багато для тебе й для нього. Дай мені гаманець...

Дебела дівка подала гаманець своєму панові, а той витягнув з нього десятифранкову монету:

— Ось, маєш, — мовив до неї, кидаючи монету, — ціна за твої послуги; ти варта більше, але не для такого, як Жак. Я бажаю тобі двічі на день по стільки, але не в моєму домі, зрозуміла? А ти, Жаку, поспішай на коня і повертайся до свого пана.

Жак відсалютував начальникові й віддалився, не мовивши й слова, але сам собі подумав: «Безсоромна ошуканка! Видно, було написано там, угорі, щоб інший спав з нею, а Жак заплатив!.. Але заспокойся, Жаку! Хіба ти й так не щасливий, що дістав свій гаманець і годинник твого пана, і то таким дешевим коштом?»

Жак сів знову на коня і занурився в натовп, що збився коло дому начальника; а що йому дуже було прикро, що стільки людей поклало на нього ганьбу ошуканця, він не міг стриматися, щоб не витягнути з кишені годинника, ніби на те, щоб подивитися, котра година. Потім дав остроги коневі, який, не звикши до такого, тим швидше рвонув, бо Жак звичайно давав волю коневі, вважаючи, що негоже його зупиняти, коли він біг чвалом, чи підганяти, коли повільно переставляв ноги. Ми віримо, що керуємо долею, але в дійсності вона керує нами; а для Жака долею було все, що торкалося його чи наближалося до нього: його кінь, його пан, чернець, пес чи жінка, осел чи ворона. Кінь ніс чвалом Жака до його пана, який заснув при битій дорозі, закинувши повід від оброті свого коня на руку, як я вже вам розповів. І тоді кінь ще був на поводі; але коли прибув Жак, повід і далі був на своєму місці, а коня вже не було. Мабуть, якийсь злодюжка, наблизившись до сонного, обережно відтяв повід і зник з конем. Почувши наближення Жакового коня, пан прокинувся і з першого ж слова напосівся на Жака:

— Повернувся, повернувся, негіднику, ось я тобі... — і позіхнув на всю пащу.

— Позіхайте, позіхайте, пане, на здоров'ячко, а де ваш кінь?

— Мій кінь?

— Так ваш кінь...

Зрозумівши відразу, що коня вкрадено, пан кинувся до Жака з поводом, щоб його відлупцювати, але Жак застерігся:

— Обережно, пане, я сьогодні зовсім не в настрої дозволити себе відшмагати; ще перший удар я стерплю, але присягаюся, що при другому дам остроги коневі і лишу вас самого...