Дені Дідро - Жак фаталіст і його пан

Жак і його пан промандрували решту цього дня, майже не відкривши уст. Жак кашляв, а його пан зауважував:

— Ну, вже й клятий кашель!

Потім він витягав годинник, щоб подивитися, котра година, так і не затямивши її собі; несвідомо витягав табатирку і нюхав табаку, не чувши її смаку. Що це так і було, я переконаний з того, що він повторив усе це три чи чотири рази підряд за тим самим порядком. Трохи згодом Жак розкашлявся знову, а його пан сказав:

— Що за нечистий з тим кашлем! Треба ж було налитися в господині вином по зав'язку. Та й учора увечорі з секретарем ти не більше зважав на себе; бо коли зійшов нагору, то заточувався й не тямив, що кажеш. А сьогодні ти зробив далебі вже десять зупинок, і я можу заложитися, що в твоїй баклазі не лишилося вже й краплі вина...

Потім він похамаркав собі ще щось під ніс, подивився на годинник і почастував свої ніздрі.

Я забув тобі сказати, читачу, що Жак ніколи не вирушав у дорогу, не наповнивши баклагу найкращим вином; вона висіла в нього, прив'язана за лук кульбаки. За кожним разом, коли його пан перебивав йому розповідь кількома питаннями на дещо довший час, він відв'язував свою баклагу й випивав, не прикладаючи шийки до уст і не вішаючи баклаги доти, доки пан не переставав говорити. Забув я також сказати тобі й те, що у випадках, які вимагали над чимось помислити, перше, що він робив, — це питався поради в баклаги. Чи йшлося про те, щоб розв'язати якесь моральне питання, обговорити якусь подію, вияснити, чим один шлях був кращий від другого, доводити якесь діло до кінця чи залишити його, зважити додатні і від'ємні сторони якоїсь політичної операції, комерційної чи фінансової, ствердити мудрість чи глупоту якогось закону, вияснити, як закінчиться війна, чи, врешті, вибрати заїзд, у заїзді кімнату, а в кімнаті ліжко, — перше його слово було: «Запитаймося в баклаги». А останнє: «Така думка баклаги й моя». Коли доля замовкала в його голові, він знаходив вияснення, прикладаючися до баклаги. Це була свого роду портативна Пітія, яка відразу змовкала, коли спорожнилася. У Дельфах Пітія, задравши подолки, сідала голим задом на триніг і набиралася надхнення, що йшло знизу вгору; Жак, сидячи на коні, задравши голову до неба й нахиливши відкорковану баклагу шийкою вниз, у напрямі своїх уст, приймав надхнення, Що йшло згори вниз. Коли Пітія і Жак повідомляли, що каже оракул, обоє вони були п'яні. Жак був переконаний, що святий Дух зійшов на апостолів у баклазі, а Зелену неділю він називав святом баклаг. Він залишив невеликий трактат про всі можливі форми ворожбитства; глибокий трактат, у якому він віддає перевагу ворожбитству Бакбука,* ворожбитству з допомогою баклаги. Не зважаючи на велику пошану до священика з Медону,* він оскаржував його в фальшивій методі дізнавати істини способом удару божественного Бакбука в живіт.

— Я люблю Рабле, — казав він, — але істину люблю більше, ніж Рабле.

Останнього він називав єретиком-енґастримітом* і доводив сотнею аргументів, що з них кожен один ліпший іншого, що справжній голос оракула Бакбука, чи то баклаги, можна почути тільки через шийку баклаги. Він зараховує до найвизначніших прибічників Бакбука і вважає, що по-справжньому були надхнені баклагою за останні століття — Рабле, ля Фар, Шапель, Шольє, Ляфонтен, Мольєр, Панар, Ґалле, Ваде.* Платон і Жан-Жак Руссо, які над усе вихваляли добре вино, самі не пивши його, на його думку, були фальшивими братами баклаги. Баклага мала колись кілька славних святинь; з них про особливо уславлені Помм-де-пен, Танпль і Ґінґетту* він написав окрему історію. Він намалював надзвичайно яскраву картину ентузіязму, піднесення й запалу, якими бували надхнені бакбукіянці чи періґурдіяни, та ще й тепер бувають, коли під кінець трапези, як вони сиділи, спершись ліктями на стіл, являвся їм божественний Бакбук або сакральна баклага. Вона стояла посеред столу, сичала, відкидала далеко геть від себе свою головку і вкривала пророчою піною своїх поклонників. Його рукопис прикрашений двома портретами, під якими можна прочитати такий напис: «Анакреон і Рабле, первосвященики баклаги, перший за старих, другий за нових часів».

— Ніби Жак міг користуватися терміном енґастриміт?..

Чому б і ні, читачу? Жаків сотник був бакбукіянцем, він міг знати цей вираз; а Жак, що сприймав усе, що той казав, міг його запам'ятати; але щиро сказавши, термін енґастриміт належить мені, а в оригіналі стоїть — черевовіститель.

— Усе це добре, — скажеш ти, — а як же з Жаковим коханням?