Дені Дідро - Жак фаталіст і його пан

— Дорогий Лебрене!

— Я не маю грошей.

— Але ви маєте знайомства!

— Але це переважно жеброта, раклюги. Пане кавалере, хіба вам ще не остогидло переходити через ці брудні руки?

— Нужда не визнає законів.

— Нужда, що вас притискає, — приємна нужда, потреба на партію в очко чи на зустріч з гарними дівчатами.

— Дорогий друже!..

— Я ваш друг, як завжди, і слабий, як дитина; до того ж ви... здолаєте найзатятішого зламати свою присягу. Ходімте вже, подзвоните, щоб я знав, чи дома Фуржо... Ні, не дзвоніть, Фуржо поведе вас до Мерваля.

— Чому не ви самі?

— Я? Я присягнувся, що той огидний Мерваль ніколи не буде працювати ні для мене, ні для моїх друзів. Ви мусите взяти на себе відповідальність за пана, який, можливо, а то й напевно порядна людина; я відповідатиму за вас перед Фуржо, а Фуржо має відповідати за мене перед Мервалем...

Тим часом увійшла покоївка й запитала:

—Іти мені до Фуржо?

Лебрен відповів покоївці:

— Ні, нема потреби йти ні до кого... Пане кавалере, я не можу, категорично не можу.

Кавалер кинувся обнімати його й цілувати:

— Мій дорогий Лебрене, дорогий друже!..

Я наблизився до них і приєднався з благанням до кавалера:

— Пане Лебрене, мій дорогий пане!..

Лебрен не встояв проти наших переконань.

Покоївка, що потішалася з цієї кумедії, вийшла і за одну мить уже повернулася з маленьким кульгавим чоловічком, одягненим у чорне, з паличкою в руці. Це був заїка з поморщеним обличчям, але живими очима. Кавалер обернувся до нього, мовлячи:

— Мерщій, пане Матьє Фуржо, нам дорога кожна мить, ведіть нас швидше...

Фуржо, роблячи вигляд, ніби він зовсім його не чує, почав розв'язувати маленький замшовий гаманець. Кавалер кинувся до Фуржо:

— Ви глузуєте з нас, це наша справа...

Я наблизився до них, витягнув срібняка з кишені й тицьнув його в руку кавалера, який віддав його покоївці, погладивши їй підборіддя. Тим часом Лебрен говорив до Фуржо:

— Я забороняю вам; ні за що в світі не ведіть туди цих панів.

Фуржо: Чому ж, пане Лебрене?

Лебрен: Бо то ошуканець, ракло.

Фуржо: Я цілком розумію, що пан Мерваль... але кожен гріх треба прощати; а потім, я не знаю, крім нього, нікого іншого, хто в цю мить мав би гроші.

Лебрен: Робіть, пане Фуржо, як вам заманеться; панове, я вмиваю руки.

Фуржо (до Лебрена): Пане Лебрене, ви не йдете з нами?

Лебрен: Я? Хай мене Бог боронить. Це ж підла істота, якої я не хочу бачити до кінця життя.

Фуржо: Але без вас ми ні до чого не дійдемо.

Кавалер: Це правда. Ходімо, мій дорогий Лебрене; зробіть мені послугу, зробіть послугу чесній людині, що попала в скруту; ви не відмовите мені, ви підете з нами.

Лебрен: Щоб я пішов до Мерваля! Я, я?

Кавалер: Так, ви, ви не відмовитеся піти, для мене...

Нарешті, Лебрен не встояв проти благань, і ми, сам Лебрен, кавалер, Матьє Фуржо і я, рушили в дорогу. Кавалер дружньо попліскував Лебрена по плечу, приказуючи до мене:

— Це наймиліша людина, найдорожча людина в світі, чистий скарб для своїх знайомих...

Лебрен: Мені здається, що пан кавалер здолав би намовити мене підробляти гроші.

Так ми й прибули до Мерваля.

Жак: Матьє Фуржо...

Пан: Що ти хочеш цим сказати?

Жак: Матьє Фуржо... Я хочу сказати, що пан кавалер Сент-Уен знав цих людей на ім'я і прізвище: він був з раклів ракло, що грав з ними в одну дудку.

Пан: Може, й правда твоя... І одначе трудно уявити собі делікатнішу, ввічливішу, чеснішу, людянішу, співчутливішу й безкориснішу людину, ніж пан Мерваль. Ствердивши, що я повнолітній і платоспроможний, пан Мерваль надав своєму обличчю співчутливого й зажуреного вигляду і серйозним, майже розпачливим тоном повідомив нас, що цього самого ранку він був зобов'язаний допомогти одному з своїх приятелів, якого притиснула крайня біда, і його гаманець випорожнений до решти. І, звертаючись до мене, додав:

— Дорогий пане, не нарікайте на себе, що не прийшли раніше, для мене був би розпач відмовити вам, але я мусів би це зробити: дружба понад усе...

Усі ми були приголомшені. Кавалер, сам Лебрен і Фуржо мало не повзали на колінах перед Мервалем, а Мерваль їм відказував:

— Панове, ви всі мене знаєте; я люблю допомогти, і не йдеться мені про те, щоб огинатися й чинити труднощі, так що не радий будеш і допомозі, але даю слово чесної людини: у мене нема й чотирьох франків у хаті...

Щодо мене, то в оточенні цих людей я виглядав злочинцем, що чекає на вирок. Я сказав кавалерові: