Дені Дідро - Жак фаталіст і його пан

Пан: Ти забув манжети, що їх узяв кавалер за собівартістю.

Жак: Бож кавалер про них вам більше ніколи не згадував.

Пан: Це правда. Але ти не згадуєш також і про дві золоті касетки й годинник, що їх Матьє віддав у заклад.

Жак: Бо не знаю, що про них сказати.

Пан: Тим часом надійшов строк сплатити вексель.

Жак: А грошей не прибуло ні у вас, ні в кавалера?

Пан: Я змушений був заховатися. Добилися до моїх батьків, і до Парижу приїхав один з моїх дядьків. Він пішов до поліції й заклав позов на всю зграю ошуканців. Позов передали якомусь канцеляристові, і саме тому, який боронив Мерваля, бо діставав за це від нього хабарі. Дядькові відповіли, що з юридичного погляду справа оформлена бездоганно, і поліція нічого не може вдіяти. Лихвар, якому Матьє заклав дві золоті касетки, покликав останнього до суду. Я теж був заплутаний у цей процес. Судові видатки були такі великі, що на них пішли гроші від продажу годинника й обох касеток і ще треба було доплатити п'ятсот чи шістсот франків.

Ти не хочеш мені вірити, читачу. А коли я тобі розкажу історію одного продавця лімонади, який калька часу тому помер у нас по сусідству, лишивши двох безпомічних сиріток? Відразу ж у домі померлого з'явився комісар і взяв усе під печатку. Потім зняли печатку, усе переписали й продали з-під молотка. Від продажу дістали щось вісімсот чи дев'ятсот франків. З цих дев'ятсот франків у першу чергу відтягнули судові видатки, і сиротам лишилося по два су на кожного. Кожному з них тицьнули в руку ці два су і відправили їх у дитячий притулок.

Пан: Це жах.

Жак: Але так триває й досі.

Пан; Тим часом, як усе це діялося, помер мій батько; я сплатив вексель і вийшов з своєї схованки. На честь кавалера і моєї коханої мушу сказати, що вони весь цей час не забували про мене.

Жак: І тепер кавалер і ваша красуня робили з вас дурника, як і раніше, а красуня ще більш спокусливо розкинула перед вами свою принаду.

Пан: Чому ти так думаєш, Жаку?

Жак: Чому? Тому що тепер ви були сам собі пан і власник порядного маєтку, отож лишалося пошити вас остаточно в дурні: оженити.

Пан: Чесно сказавши, я переконаний, що такий і був їх плян, але їм не вдалося його здійснити.

Жак: Що означає, що або вам дуже пощастило, або вони не зуміли як слід коло цього діла заходитися.

Пан: Але мені здається, що в тебе голос уже не такий хрипкий і що стало багато легше говорити.

Жак: Так воно може вам здаватися, але не так воно є.

Пан: Так що ти ще не можеш оповідати далі історію твого кохання?

Жак: Ні.

Пан: І ти гадаєш, що я маю продовжувати історію свого кохання?

Жак: Якщо йдеться про мене, то я гадаю, що нам треба зупинитися й випорожнити баклагу.

Пан: Як? Не зважаючи на біль горла, ти мав повну баклагу?

Жак: Так, але, усім чортам на втіху, це було варене зілля; а до того всього у мене зовсім порожня голова, я дурний; і буду так довго дурний, доки в баклазі буде саме зілля.

Пан: Що ти там робиш?

Жак: Я виливаю вариво на землю; я боюся, що воно приносить нам нещастя.

Пан: Ти дурень.

Жак: Мудрий чи дурень, але спорожню баклагу до останньої краплі.

•••

Тим часом як Жак спорожняє на землю свою баклагу, його пан дивиться на годинник, відкриває свою табатирку й рихтується продовжувати історію свого кохання. А я, читачу, я не можу стриматися від спокуси заткнути йому пельку, показавши йому в далині або старого вояку на коні, що, зігнувшися, браво верстає путь, або молоду селянку в гарному солом'яному капелюшку й червоній спідниці, що пішкує чи їде верхи на віслюкові. І чому б старому вояці не бути, наприклад, Жаковим сотником чи товаришем його сотника?

— Алеж він помер.

Ти гадаєш, читачу?.. І чому б молодій селянці не бути, наприклад, панею Сюзон, чи панею Марґаритою, чи господинею заїзду «Великий Олень», чи й матір'ю Жанною або навіть Денізою, її дочкою? Один з тих, що печуть романи, щось таке й зробив би, але я не люблю романів, за винятком хіба-що Річардсонових.* Я оповідаю живу історію; вийде вона цікава чи нецікава, це мене найменше хвилює. Мій намір? — говорити правду, і від нього я не відступлюся. Тому я не викомбіновуватиму так, щоб брат Жан повернувся з Лісбони; а цей огрядний пріор, що наближається до нас у кабріолеті в товаристві молодої уродливої жінки, ні за що в світі не буде абатом Гюдсоном.

— Алеж абат Гюдсон помер.

Ти гадаєш, читачу? Може, ти був на його похороні?