Дені Дідро - Жак фаталіст і його пан

Жак і його пан готові вже були заступитися за небораку; але господиня, поклавши палець на уста, дала їм знак мовчати.

Господар: Геть звідси!

Кум: Усе, що ви кажете, куме, правда, як правда й те, що виконавці вже сидять у мене, і надходить мить, коли ми всі підемо з торбами: моя дочка, мій син і я.

Господар: Кращого ти й не вартий. Чого ти приходив сюди сьогодні ранком? Я облишив розливати вино, вийшов з погреба нагору, а ти вже тим часом зник. Кажу тобі, йди геть.

Кум: Куме, я приходив, але побоявся прийому, який ви мені влаштовуєте; повернувся й пішов геть, піду й тепер.

Господар: Добре зробиш.

Кум: Видно, судилося моїй бідній Марґариті, при її розсудливості і вроді, — бути служебкою у Парижі!

Господар: Служебкою у Парижі! Отак ти хочеш занапастити дівчину?

Кум: Не я цього хочу; хоче той чоловік без серця, з ким я розмовляю.

Господар: Я без серця? Ні, зовсім я не такий і таким ніколи не був, ти це добре знаєш.

Кум: Я не в спромозі більше прогодувати ні дочку, ні сина; моя дочка піде в служебки, а син у салдати.

Господар: І я буду винен у тому? Ні, цього не буде. Ти жорстока людина; горе мені на все життя з тобою. Гаразд, кажи, чого потребуєш.

Кум: Мені нічого не треба. Я в розпачі від того, що вам заборгувався, але не візьму більше від вас нічого до кінця життя. Ви чините більше зла своїми образами, ніж добра допомогою. Якби я мав гроші, кинув би їх вам в обличчя; але я їх не маю. Хай з моєю дочкою станеться, що Бог велить; хай мого сина уб'ють, коли так судилося; щодо мене, то я піду з торбами, але не під ваші двері! Не хочу більше мати жодних, жоднісіньких зобов'язань перед такою гидкою людиною, як ви. Беріть собі гроші за моїх волів, коней, за мій реманент: щасти вам Боже! Ви народилися, щоб робити людей невдячними, а я не хочу таким бути. Прощавайте.

Господар: Жінко, він піде; зупини його.

Господиня: Чекайте, куме, поміркуємо, як вам допомогти.

Кум: Я не хочу від нього жодної допомоги, вона занадто дорога...

Господар тим часом тихенько повторював своїй жінці:

—Не пускай його, зупини ж бо. Щоб його дочка до Парижу! Син до війська, а він жебраком під церкву! Ні, такого я не витримав би!

Однак зусилля його жінки були марні; селянин, людина щирої душі, не хотів нічого брати, і його доводилося тримати силою. Господар, з повними сліз очима, кинувся до Жака і його пана, просячи їх:

—Мої панове, пробуйте ще ви його вговорити...

Жак і його пан втрутилися й собі в суперечку; усі в один голос умовляли селянина. Якщо мені раз у житті судилося бачити...

— Якщо вам судилося бачити! Ви ж там не були. Скажіть ліпше, якщо комусь у житті судилося бачити!

Гаразд, читачу, хай буде й так. Якщо комусь у житті судилося бачити людину, яка була в розпачі від того, що не хотіли взяти від неї гроші, то це був наш господар заїзду. Він обіймав свою жінку й кума, цілував Жака і його пана, він кричав:

— Мерщій треба бігти й вигнати з його хати ту гидоту, судових виконавців.

Кум: Мусите ще погодитися...

Господар: Я погоджуюся, що все псую; але, куме, що робити? Я є такий, як є. Природа створила мене найчерствішою й одночасно найніжнішою людиною; я не вмію ні давати, ні відмовляти.

Кум: А не могли б ви бути інакшим?

Господар: Я вже в такому віці, коли трудно перевиховуватися; але якби перші з тих, що зверталися до мене, так добре пробрали мене, як зробив це ти, може, я й був би ліпший. Куме, дякую тобі за науку, може, вона піде мені на добре... Жінко, мерщій біжи вниз і дай йому стільки, скільки треба! Та йди ж, до дідька, скоріше! Йди вже!.. Жінко, благаю тебе, поспішай і не змушуй його чекати; потім вернешся сюди, до цих панів, з якими, здасться мені, ти вподобала розмовляти...

Господиня з кумом пішли вниз, а господар лишився ще якусь мить; і коли він вийшов, Жак сказав своєму панові:

— Далебі дивний чоловік! А як же небо, яке наслало на нас цю негоду, бо ніби хотіло, щоб ви послухали історію мого кохання до кінця, чого воно тепер хоче?

Пан, розлігшися в своєму фотелі, позіхнув, постукав по табатирці й відповів:

— Нам доведеться, Жаку, ще не один день жити разом, принаймні...

Жак: Виходить так, що сьогодні небо хоче, щоб я мовчав, тобто воно хоче, щоб оповідала господиня. Вона така цокотуха, що нічого ліпшого їй і не треба. Що ж, хай говорить.

Пан: Тебе це, бачу, дратує.

Жак: Бо я теж люблю говорити.

Пан: Прийде черга й на тебе.

Жак: Може, й ні.