Дені Дідро - Жак фаталіст і його пан

Пан: А яким чином вийшло тобі таке велике щастя з того, що ти був покалічений на смерть?

Жак: Уже пізно, ви добре повечеряли, і я також; обидва ми втомлені, і, повірте мені, ліпше буде, як ми ляжемо спати.

Пан: Це не можливе, та й господиня має щось для нас. Поки чекатимемо, продовжуй історію свого кохання.

Жак: На чому я зупинився? Прошу вас, мій пане, на цей випадок і на всі наступні нагадувати мені, з чого починати.

Пан: Я беру це на себе і відразу вступаю в ролю суфлера: ти лишився в ліжку, без грошей, дуже заклопотаний своїм становищем, тим часом як докторша з своїми дітьми докінчує твої грінки.

Жак: Тоді я почув, як перед дверима дому зупинився віз. Слуга увійшов до хати й запитав:

— Тут живе бідний чоловік, салдат, який ходить на милицях, що вчора увечорі повернувся з сусіднього села?

— Так, — відповіла докторша. — Що вам треба від нього?

— Взяти його самого в колясу й забрати з собою.

— Він лежить у цьому ліжку; одхиліть запони і говоріть з ним.

Жак саме дйішов до цього місця, як увійшла господиня й запитала їх:

— Що вам дати на десерт?

Пан: Те, що маєте.

•••

Господиня, не завдаючи собі клопоту зійти вниз, гукнула з кімнати:

—Нанон, принеси овочі, бісквіти, конфітури...

Почувши ім'я Нанон, Жак сказав собі: «Ага, це її дочка, яку скривдили; принаймні була причина обурюватися».

А пан звернувся до господині:

— Щойно ви були дуже розгнівані?

Господиня: А хто не гнівався б? Бідне сотворіння не зробило їм нічого злого; ледве вона вступила до їх кімнати, як я почула її крик, і який крик... Дякувати Богові, я трохи заспокоїлася, хірург запевняє, що немає нічого небезпечного; тим часом у неї набігло дві великі ґулі, одна на голові, а друга на плечі.

Пан: Вона вже давно у вас?

Господиня: Буде щойно п'ятнадцять днів. Її залишено на сусідній пошті.

Пан: Як залишено?

Господиня: О, мій Боже, так і залишено! Є ж бо люди, що твердіші від каменю. Перепливаючи річку, що тут тече поблизу, вона боялася, що втопиться; вона прибула сюди якимось чудом, і я взяла її з співчуття.

Пан: Скільки їй років?

Господиня: Я гадаю, дещо більше, ніж півтора року.

По цих словах Жак залився реготом і закричав:

— Це сучка!

Господиня: Найкраща тварина в світі; я не віддала б свою Ніколь і за десять люїдорів. Бідна моя Ніколь!

Пан: Ви, пані, маєте ніжне серце.

Господиня: Ваша правда, я люблю як своїх тварин, так і людей.

Пан: Дуже добре робите. А хто ж ті панове, що так гірко скривдили вашу Ніколь?

Господиня: Двоє громадян з сусіднього міста. Вони без упину шепочуться, думаючи, що ніхто не знає, про що вони говорять і нікому не відомі їхні пригоди. А воно так, що не минуло й трьох годин, як вони прибули, а я до останнього словечка знаю всю їхню справу. Весела пригода; і якби й ви не поспішали так укладатися спати, як я, я розповіла б вам усе, що розповів їх слуга моїй покоївці, яка випадково виявилася його землячкою; вона переказала все моєму чоловікові, а він мені. Теща молодшого зупинялася тут буде не більше трьох місяців тому; вона вельми проти власної волі пішла в місцевий манастир, де не судилося їй постаріти, там вона й померла, і з цієї причини обидва наші молоді в жалобі. Отак-пак, і сама того не помітивши, я почала оповідати їхню історію. Добривечір, панове, і на добраніч. Чи до сподоби було вино?

Пан: Дуже добре.

Господиня: А чи вдоволені ви вечерею?

Пан: Дуже вдоволені. Шпінат був трохи пересолений.

Господиня: Я маю часом важку руку. Вам добре спатиметься у свіжій постелі; у мене її ніколи не вживають другий раз, не правши.

•••

По цій мові господиня вийшла, а Жак і його пан уклалися спати, сміючися з плутанини, яка спричинилася до того, що про сучку вони подумали, ніби це хазяйська дочка чи покоївка, і з того, що господиня так піклується приблудною сучкою, яку вона тому п'ятнадцять днів узяла до хати. Жак, зав'язуючи поворозки нічного ковпака, мовив до свого пана:

— Я готовий заложитися, що ця жінка з усього, що живе в цьому заїзді, любить саму лише Ніколь.

А пан йому відповів:

— Це можливе, Жаку, але пора спати.

•••

Тим часом, як Жак і його пан відпочивають, я позбудуся своєї обіцянки, розповівши про того чоловіка з в'язниці, що пиляв на басу, радше переказавши слова його друга, пана Ґусса.

— Цей третій, — сказав він мені, — був управителем великого дому. Він закохався в кондиторку з Університетської вулиці. Кондитер був добрий чоловік і більше пильнував своєї печі, ніж приглядався до жінчиної поведінки. І нашим коханцям заважали не так його ревнощі, як невсипуща працьовитість. Що вони вигадали, щоб позбутися цього клопоту? Управитель подав своєму панові донос на письмі, в якому обвинувачував кондитора, як людину поганої поведінки, п'яницю, що днює й ночує в шинку, грубіяна, який б'є свою жінку, найчеснішу й найнещаснішу серед жінок. На цей донос він одержав ордер на арешт, і цей ордер на арешт, від якого залежало, чи бути на свободі кондиторові, був переданий на руки поліційному урядовцеві. Трапилося випадково так, що той урядовець був другом кондитера. Час від часу вони спільно заходили до винниці, кондитер приносив щось з печива, а урядовець платив за вино. Цей останній, мавши ордер на арешт у кишені, пройшов повз кондиторові двері, подавши йому умовлений знак. Ну, й сіли вони при печиві, запиваючи його вином; а урядовець і питає свого друга, як його справи.