Дені Дідро - Жак фаталіст і його пан

— Я сподіваюся, що Жак продовжить далі розповідь про своє кохання, і саме небо через погану погоду затримує нас тут, бо воно хоче, щоб я мав задоволення почути розповідь до кінця.

Жак: Небо, чи воно хоче! Ніколи не можна знати, чого хоче небо чи не хоче, і можливо, воно й само про це нічого не знає. Мій бідний сотник, якого вже нема на світі, повторював мені це сотні разів; і чим довше я живу, тим більше переконуюся, що його була правда... Прошу, мій пане.

Пан: Розумію. Ти дійшов у розповіді до коляси й слуги, якому докторша сказала, щоб відгорнув твої запони й домовлявся з тобою.

Жак: Слуга наблизився до мого ліжка й звернувся до мене:

— Давайте, друже, вставати, одягайтеся й поїхали.

Я йому відповів через простирала й ковдри, якими замотав собі голову, так що не бачив його, як не бачив і він мене:

— Друже, не перешкоджай мені спати й іди собі.

Слуга відповів, що він має наказ від свого пана і мусить йго виконати.

— А твій пан, що вирішує справи людини, якої він не знає, наказав також сплатити і всі борги, яких я тут наробив?

— Само собою розуміється. Поспішайте ж, усі в замку чекають на вас, і я ручуся, що вам там буде ліпше, ніж тут, якщо наступне відповідатиме тій цікавості, з якою вас хочуть бачити.

Я даю себе переконати, підводжуся, одягаюся, мене підтримують під руки. Я попрощався з докторшею і хотів уже сідати в колясу, як ця жінка, наблизившися до мене, смикнула за рукав і попросила відійти в кут кімнати, щоб мені щось сказати:

— Ви, наш друже, — сказала вона, — сподіваюся, не маєте жодних підстав нарікати на нас; доктор урятував вашу ногу, а я, я добре вас доглядала і сподіваюся, що в замкові ви не забудете про нас.

— Що я можу для вас зробити?

— Попросіть, щоб перев'язувати вас кликали лише мого чоловіка. Там живе багато людей. Це найкраща практика в цій околиці. Володар замка щедра людина, там щедро платять. Наше щастя у ваших руках. Мій чоловік намагався багато разів проникнути туди, але безуспішно.

— Але, пані докторшо, хіба ж у замку немає свого хірурга?

— Певно, що є!

— І якби той інший був вашим чоловіком, чи ви й тоді тішилися б, якби його звільнили й викинули геть?

— Той хірург чужа вам людина, якій ви нічим не зобов'язані, а моєму чоловікові ви зобов'язані дечим: що ви ходите на двох ногах, як і раніше, це діло його рук.

— І тому, що ваш чоловік зробив мені щось добре, я зобов'язаний зробити щось зле іншому! Ще якби місце було вільне...

•••

Жак хотів говорити далі, як до кімнати вступила господиня, тримаючи в руках сповиту Ніколь, цілуючи її, пестячи й голублячи та промовляючи, наче до своєї дитини:

— Бідна моя Ніколь, вона кричала цілісіньку ніч. А ви, панове, добре спали?

Пан: Дуже добре.

Господиня: Хмари облягли небо з усіх боків.

Жак: Розпука нам з цією погодою.

Господиня: А що, панове, лежить вам велика путь?

Жак: Ми й самі не знаємо.

Господиня: Ідете, панове, у чийсь слід?

Жак: Ні, ні за ким не слідуємо.

Господиня: Їдете й зупиняєтеся, як вимагають справи, що трапляються по дорозі?

Жак: Не маємо жодних оправ.

Господиня: Їздите, панове, для власного задоволення?

Жак: Чи, навпаки, для власного невдоволення.

Господиня: Я бажала б вам першого.

Жак: Ваші побажання не можуть мати на ці справи жодного впливу. Буде так, як це записане там, угорі.

Господиня: О, йдеться либонь про одруження?

Жак: Може, так; може, ні.

Господиня: Панове, раджу бути дуже обережними. Той чоловік, що так грубо повівся з моєю бідною Ніколь, одружився вельми безглуздо... Ходи бідна моя тварино, ходи, я поцілую тебе; запевняю тебе, що таке більше не трапиться. Подивіться, як вона вся трясеться.

Пан: Що ж власне дивного було в одруженні того чоловіка?

На це питання Жакового пана господиня відповіла:

— Я чую галас унизу, піду дам лад, що кому робити, і повернуся розповісти вам усе за порядком...

Її чоловік, накричавшись до знемоги: «Жінко, де ти, жінко», — зійшов сам угору, а за ним і його кум, якого він не примітив. Господар звернувся до жінки:

— Гей, до дідька, що ти тут робиш?.. Потім, обернувшись і помітивши свого кума:

— Може, приніс мені гроші?

Кум: Ні, куме, ви добре знаєте, що в мене їх немає.

Господар: У тебе їх немає? Я міг би щось уторгувати за твій плуг, за твоїх коней і волів, за твоє ліжко. Як гадаєш, валяко?

Кум: Я не валяка.

Господар: А хто ж ти такий? Сидиш в убожестві, навіть не знаєш, за що зачепити руки, щоб обсіятися; твій пан, якому надокучили твої позички, не хоче тобі нічого більше дати. Ти йдеш до мене, а ця жаліслива жінка, ця клята пащекуха, спричинниця всіх дурниць, які я зробив у житті, заступається за тебе, щоб я позичав тобі гроші; я позичаю: ти обіцяєш мені повернути і не дотримуєш обіцянки десять разів. О, запевняю тебе, ти в мене не вислизнеш. Геть звідси!