Дені Дідро - Жак фаталіст і його пан

•••

Я чую, читачу, як ти кажеш, ось, мовляв, справжня розв'язка «Благодійного відлюдка».* Я так гадаю. Якби я був автором цієї п'єси, я ввів би такого персонажа, якого сприймали б як епізодичного, але він таким не був би. Цей персонаж появлявся б час від часу, і його присутність була б умотивована. За першим разом він прийшов би просити ласки; але страх, що його приймуть погано змусів би його відійти ще перед появою Джеронта. Під тиском появи в його домі судових виконавців він насмілився б удруге чекати Джеронта, але той відмовився б його прийняти. Нарешті, я увів би його в розв'язці, де він мав би точнісінько таку ролю, як селянин з господарем заїзду; він мав би, як і селянин, дочку, яку намірявся б примістити прибиральницею в модистки, і сина, якого забрав би з школи щоб віддати в найми; а сам себе прирік би на жебри, аж поки не надокучило б йому життя. Я показав би Благодійного Відлюдка у ногах цього персонажа; я показав би, як Благодійного Відлюдка відчитують так, як він того заслужив; він змушений був би благати всю родину, згромаджену навколо нього, щоб вона умовляла його боржника прийняти нову допомогу. Благодійний Відлюдок був би покараний, обіцяв би стати ліпшим; але в ту ж саму мить він повернувся б знову до своєї поганої звички, розгнівавшись на присутніх на сцені, які улесливими речами домагалися б вступу до його дому: «До дідька з церем...» Але він отямився б на півслові й лагідним тоном промовив до своїх племінниць; «Підійдіть, мої племінниці, дайте мені руки й ходімо».

— І щоб пов'язати цього персонажа з ходом дії, ви зробили б з нього протектора Джеронтового небожа?

Цілком правильно.

— І саме на прохання небожа дядько позичив би йому грошей?

Достеменно так.

— І ця позичка була б дядьковим докором племінникові?

Саме так.

— І саме така розв'язка цієї приємної п'єси була б генеральним повторенням, з усією родиною в повному складі, того, що він зробив перед тим з кожним з них окремо?

Правда ваша.

— І якби я колись зустрів пана Ґольдоні, я розповів би йому сцену св заїзді.

І добре зробив би, читачу, бо він така вправна людина, що з усього зуміє здобути належну користь.

Повернулася господиня, все ще тримаючи Ніколь на руках, і сказала:

— Сподіваюся, що ви матимете добрий обід; щойно прийшов браконьєр, а на сторожа панських маєтків не доведеться довго чекати...

По цій мові вона взяла собі стілець. А сівши, почала оповідати свою історію.

Господиня: Не слід довіряти челяді; нема гірших панам ворогів...

Жак: Пані, ви не знаєте, що говорите; є між челяддю добрі, є й погані, і можливо, що між слугами можна нарахувати більше порядних, ніж між панами.

Пан: Жаку, ти сам не помічаєш, що не туди говориш, і вдаєшся до тієї самої безтактности, яка тебе обурює.

Жак: Бо пани...

Пан: Бо слуги...

Тепер дивися, дорогий читачу, що мені може перешкодити зчинити велику бучу між цими трьома персонажами? Щоб Жак ухопив господиню за плечі і викинув її з хати; щоб Жака вхопив за плечі і викинув геть його пан; щоб пішов собі один тією дорогою, а другий іншою; і щоб ти, читачу, не почув ні історії господині, ні закінчення розповіді про кохання Жака? Заспокійся, такого я не зроблю. Таким робом господиня продовжує:

— Треба визнати, що як є дуже погані чоловіки, то є таки й дуже погані жінки.

Жак: І не треба далеко ходити, щоб їх побачити.

Господиня: Чого лізете, куди не треба? Я жінка, і мені вільно говорити про жінок усе, що мені хочеться; я зовсім не потребую вашого схвалення.

Жак: Моє схвалення має таку саму вартість, як і кожне інше.

Господиня: Маєте собі, пане, слугу, який удає розумця і не дуже перед вами шанується. Я теж маю слуг, але не радила б їм дозволяти собі...

Пан: Мовчи, Жаку, не перешкоджай пані говорити.

Господиня, підбадьорена такими пановими словами, підводиться, приступає до Жака, береться обома руками в боки, забувши, що тримає Ніколь, випускає її з рук, і миттю Ніколь лежить на підлозі, порпаючися й б'ючися в сповитті, і гавкає на чім світ; господиня додає крику до гавкання Ніколь, вибухи Жакового сміху додаються до гавкання Ніколь і крику господині, а Жаків пан відкриває табатирку, бере понюшку табаки і не може стриматися від сміху. Пішов галас по всьому заїзду.

— Нанон, Нанон, мерщій неси пляшку з горілкою... Бідна моя Ніколь помирає... Розповий її... Яка ж ти невправна!

— Я роблю як ліпше.

— Як вона, бідна, плаче! Відступися звідси, я сама зроблю... Вона померла!.. Смійся, смійся, від світа дурню; є з чого справді сміятися... Бідна моя Ніколь померла!