Дені Дідро - Жак фаталіст і його пан

Пан: Що зручніша, то правда.

Жак: Уранці хірург відкрив мої запони, мовлячи до мене:

— А ке лишень, друже, ваше коліно; бо мені сьогодні лежить далека дорога.

— Докторе, — відповів я йому жалісливим голосом, — я ще сплю.

— Тим ліпше! Це добрий знак.

— Лишіть, хай я ще посплю; я почуваю, що нема потреби мене перев'язувати.

—Воно не дуже й пошкодить вам, спіть собі...

Мовивши так, він закрив мої запони; я ж не спав. Годину пізніше докторша відкрила мої запони, мовлячи до мене:

— Гей, друже, маєте вашу грінку з цукром.

— Пані дохторшо, — відповів я їй жалібним голосом, — мені не хочеться їсти.

— Їжте, їжте, так чи так маєте платити.

— Мені не хочеться їсти.

— Тим ліпше! Лишиться мені й моїм дітям.

І мовивши так, закрила мої запони, покликала дітей, і вони кинулися на мою грінку з цукром.

•••

Читачу, мені цікаво знати, що ти подумав би, якби я зробив тут перерву і повернувся до історії того чоловіка, який мав одну сорочку, бож мав таки й одним-одне тіло? Чи не подумав би ти, що я на подобу Вольтера зайшов у сліпий кут чи, просто кажучи, заплутався так, що не знаю, як вимотатися, і втікаю до будь-якої вигадки, щоб виграти час і знайти засіб упоратися з історією, яку сам почав. Та ні, дорогий читачу, ти безнадійно помиляєшся. Я добре знаю, як упорається Жак з своїми клопотами, а те, що я хочу сказати тобі про Ґусса, чоловіка з одним-однією сорочкою, тому що він мав одним-однісіньке тіло, зовсім не вигадка.

Це сталося одного ранку на Зелені свята, коли я одержав цидулку від Ґусса, у якій він просив мене відвідати його у в'язниці, де його замкнули. Одягаючись, я прикидав собі, шо могло б йому приключитися, і зупинився на припущенні, що його арешту міг зажадати його кравець, пекар, винник чи хазяїн дому. Прибуваю й бачу його в спільній буцегарні ще з кількома персонажами, підозрілого вигляду. Питаю його, що це за люди.

— Отой старий, що ви його бачите з окулярами на носі, вправний чоловік, який досконало вміє рахувати; він хоче узгіднити рахункову книжку, яку тепер переписує, з можливостями свого гаманця. Це важке завдання, ми про це говорили з ним, але я не маю жодного сумніву, що він його подолає.

— А той другий?

— Це дурень.

— Тільки й того?

— Дурень, який вигадав машину, щоб фальшувати гроші, погану машину, таку незугарну, що робить безліч огріхів.

— А той третій, одягнений у ліврею, що грає на басу?

— Той тут лише тимчасово, до вечора чи, може, завтрішнього ранку, бо його оправа — дрібниця; його переведуть до божевільні в Бісетрі.*

— А ви?

— Я? Моя справа й того менша.

По цій мові він підвівся, поклав свою шапку на ліжко, і в ту мить зникли всі три його соузники. Коли я увійшов, Ґусс, одягнений у халат, сидів при маленькому столику і виводив геометричні фігури, працюючи так спокійно, наче б був у власній хаті.

— А ви, що ви тут робите?

— Я? Я працюю, як самі бачите.

— А хто спричинився до того, що вас посадили?

— Я сам.

— Як то ви?

— Так, пане, я сам.

— І яким робом?

— Так, наче б я зробив це з кимось іншим. Я заклав позов на самого себе; я виграв процес і в наслідок вироку, який одержав проти себе самого, і наказу про арешт, що виходив з вироку, мене арештували й припровадили сюди.

— Ви збожеволіли?

— Ні, пане, я розповім вам усю справу за порядком.

— Чи не могли б ви тепер закласти новий позов на самого себе, виграти процес і в наслідок іншого вироку й відповідного наказу вийти на волю?

— Ні, пане.

Ґусс мав уродливу служницю, до якої підсипався в півтора рази частіше, ніж до своєї жінки. Такий нерівномірний поділ спричинив порушення хатнього спокою. І хоч не було нічого труднішого, як вивести з рівноваги цього чоловіка, який не звертав жодної уваги на галас і лайку, він вирішив врешті покинути свою жінку й жити з служницею. Але все його майно складалося з меблів, машин, рисунків, струментів та інших рухомостей; а він волів краще лишити свою жінку без нічого, ніж піти з голими руками; і так думаючи, він уклав собі наступний плян: виставити боргові зобов'язання на ім'я своєї служниці, щоб та зажадала їх покриття і таким робом конфіскації й продажу майна, яке перейшло б від мосту Сен-Мішель до того помешкання, у якому він плянував з нею оселитися. Захоплений цією ідеєю, він виставив боргові зобов'язання, влаштував сам виклик до суду, найняв двох адвокатів. Бігаючи від одного до другого і позиваючи сам себе з найбільшим завзяттям, він вдало нападав і погано боронився; уже дійшло до того, що йому присудили платити під загрозою кари, передбаченої законом, уже в думках він володів усім тим, що хотів мати в новій хаті, але не так сталося, як гадалося. Йому довелося мати справу з до біса хитрою ошуканкою, яка, замість домагатися права на його меблі, вчепилася його самого, домоглася арешту й ув'язнення в буцегарні. Отак і вийшло, що відповіді, які він мені давав, хоч і як дивними здавалися, були тим не менше правдиві.