Дені Дідро - Жак фаталіст і його пан

Ж а к: І ви, пане, вірите в нього?

Пан: Так, вірю; але я не вірив би в нього, якби це не загрожувало наслідками.

Жак: Чому?

Пан: Тому що небезпека загрожує лише тим, хто багато говорить; і я мовчу.

Жак: А передчуття?

Пан: Я сміюся з них; але тремчу при тому. Бо вони бувають разючо прикметні. З розповідями про них ми знайомі з раннього дитинства! Якби твої сни здійснилися п'ять чи шість разів, а потім тобі приснилося, що помер твій друг, ти чуть світ побіг би до нього, щоб пересвідчитися самому, що з ним діється. Але ніяк не можна боронитися проти передчуттів, які опановують нас у ту мить, коли йдеться про те, що діється далеко від нас, у них є щось символічне.

Жак: Ви часом говорите так багатозначно й тонко, що я вас не розумію. Чи не могли б ви пояснити це мені на якомусь прикладі?

Пан: Нема нічого простішого. Одна пані жила на селі з своїм вісімдесятлітнім чоловіком, якого мучило каміння. Чоловік залишає свою жінку й їде до міста на операцію. Напередодні операції він пише жінці: «Саме в той час, як ти одержиш цього листа, я лежатиму під ножем брата Косми...»* Ти бачив такі обручки, які складаються з двох частин, на одній з яких вирізьблене ім'я чоловіка, а на другій — жінки. Ну, от, ця жінка мала на руці таку обручку, коли відкривала листа від чоловіка. І в ту мить обручка розпалася на дві частини; та, на якій було викарбуване її ім'я, лишилася на пальці; та, що з ім'ям чоловіка, розсипалася на шматки і впала «а лист, який вона читала... Скажи мені, Жаку, чи знайдеться, на твою думку, така опанована голова і така неустрашима душа, яка у такому випадкові і при таких обставинах не зазнала б більш чи менш глибокого струсу? Ця жінка мало не померла. І в стані крайнього збудження вона лишилася до наступної пошти, з якою прийшов лист від її чоловіка, в якому той повідомляв, що операція закінчилася щасливо, що йому не загрожує ніяка небезпека і що він сподівається бути в її обіймах ще до кінця місяця.

Жак: І справді так сталося?

Пан: Так.

Жак: Я запитав вас тому, що мені доводилося зауважити багато разів, що доля буває підступна. У першу мить здається, що вона збрехала, але в наступну виявляється, що вона сказала правду. Отож, пане, ви згодні зо мною у випадку передчуттів символічних; і всупереч тому ви переконані, що мені загрожує смерть філософа?

Пан: Я не міг би від тебе цього приховати, але, щоб позбутися цієї сумної думки, чи не міг би ти...

Жак: Продовжувати історію мого кохання?..

Жак повернувся до історії свого кохання. Ми залишили його, здається, з хірургом.

Хірург: Боюся, що твоє коліно потребуватиме клопоту біля нього більше, ніж один день.

Жак: Саме так довго, як це записане там, угорі, але що поробиш?

Хірург: І весь цей час день-у-день житло, харчі, мій догляд — разом становитиме порядну суму.

Жак: Докторе, зараз ідеться не про суму за весь цей час, а про те, що коштуватиме один день.

Хірург: Двадцять п'ять су, не буде забагато?

Жак: Навіть дуже багато; послухайте, докторе, я бідний чоловік: хай буде половина, і розпорядіться якнайшвидше, щоб ви могли приставити мене до вас.

Хірург: Дванадцять з половиною су, це вже й зовсім мало, накиньте, щоб було рівно тринадцять!

Жак: Дванадцять з половиною су, тринадцять су... Згода!

Хірург: І платитимете за кожен день?

Жак: Як умовилися.

Хірург: Щоб ви знали, я маю скажену жінку; з нею не до жартів.

Жак: Гаразд, докторе, накажіть якнайшвидше приставити мене до вашої скаженої жінки.

Хірург: По тринадцять су щоденно — це складатиме на місяць дев'ятнадцять ліврів і десять су. Покладім для рівного рахунку двадцять франків!

Жак: Двадцять франків, гаразд.

Хірург: Ви хочете мати добрий харч, добрий догляд, щоб скоро видужати. Крім харчу, помешкання і догляду, можливо, буде потреба в ліках, білизна, далі...

Жак: Ну?

Хірург: Про мене, хай буде все разом за двадцять чотири франки.

Жак: Хай буде й двадцять чотири франки; але на тому й кінець.

Хірург: За місяць двадцять чотири франки; за два місяці — сорок вісім ліврів; три місяці — сімдесят два. Ех, яка рада була б докторша, якби ви могли сплатити половину цих сімдесят двох ліврів наперед!

Жак: Я згоден.

Хірург: Вона була б ще більше рада...

Жак: Якби я заплатив наперед за весь квартал? Заплачу й так.

Жак додав:

— Хірург повернувся до моїх господарів і розповів їм про нашу угоду, і ледве минула одна хвилина, як чоловік, жінка й діти з виразом радости на обличчях оточили моє ліжко. Посипалися без кінця питання про моє здоров'я і про коліно, похвали хірургові, що був їх кумом, і його жінці, бо-зна скільки побажань і гарних дружніх вигуків, виявів співчуття і готовости чимнебудь прислужитися! Хірург, певно, не сказав їм, що в мене е дещиця грошей, але вони його добре знали і розуміли, що то значить, що він бере мене до себе. Я заплатив, що належало цим людям, трохи обдарував дітей, хоч мої подарунки не довго затрималися в їх руках, бо батько й мати швидко їх повідбирали. Так минув ранок. Господар пішов споряджатися в поле, господиня закинула кошик на плечі і собі кудись подалася; зникли засмучені й невдоволені тим, що їх ограбували, діти; і коли дійшло до того, щоб підвести мене з убогого ложа, одягнути й покласти на носила, не лишилося й душі, крім доктора, який кричав на все горло, але його ніхто не чув.