Дені Дідро - Жак фаталіст і його пан

— А Жак?..

Жак проскочив браму міста, пролетів під захоплені вигуки дітей по його вулицях і опинився на протилежному кінці, де його кінь кинувся в маленьку низьку фіртку, і між горішньою перекладиною цієї фіртки й головою Жака стався старешенний зудар, так що мусіла або зрушитися ця перекладина, або Жак мусів злетіти з коня; сталося, як і слід було сподіватися, останнє. Жак упав з розтрощеною головою і втратив свідомість. Його підвели й намагалися опритомнити горілкою; я припускаю навіть, що господар дому пустив йому кров.

— Він був хірург?

Ні. Тим часом прибув і його пан, розпитуючи про Жака у всіх зустрічних:

— Чи не бачили ви високого худого чоловіка на рябому коні?

— Щойно проїхав, він мчав так, наче б його чорти несли, десь уже либонь доїхав до свого хазяїна.

— А хто його хазяїн?

— Кат.

— Кат!

— Так, бо на його коні.

— Де живе кат?

— Досить далеко, але не трудіться його шукати, бо чи не несуть оці люди того худого чоловіка, якого ви шукаєте, а ми про нього думали, що він катів челядник...

— А хто був той, шо говорив з Жаковим паном?

То був корчмар, при дверях якого пан зупинився. І в тому, що він корчмар, не можна було помилитися: він був короткий і товстий, як бочка, на ньому була сорочка з закоченими до ліктів рукавами і бавовняна шапочка на голові, підперезаний він був кухонним хвартухом, а при боці мав великий ніж.

— Мерщій ліжко для цього небораки, — сказав йому Жаків пан, — і хірурга, лікаря, аптекаря...

Тим часом Жака поклали до його ніг. Жакові очі були заплющені, а чоло загорнене у велетенський компрес.

— Жаку, Жаку!

— Це ви, мій пане?

— Так, це я; глянь на мене.

— Я не можу.

— Що тобі сталося?

— Ах, кінь, клятий кінь! Я розповім вам про все завтра, якщо за ніч не помру.

Тим часом, як його несли й укладали в його кімнаті, пан пильнував, щоб усе було як слід, покрикуючи:

— Увага, ідіть обережно, обережно, ради Бога, ви його пораните. Гей, ти, що тримаєш за ноги, бери праворуч; а ти, що тримаєш голову, бери ліворуч.

А Жак ледве чутно приказував:

— Так було написано там, угорі...

•••

Щойно Жака вмостили в ліжку, як він тут таки й заснув. Його пан перебув ніч при хворому, то мацаючи йому пульс, то раз-у-раз змочуючи компрес водою на гоєння ран. При цьому ділі й побачив його Жак, прокинувшись, і запитав його:

— Що це ви робите?

Пан: Доглядаю тебе. Ти мій слуга, коли я хворий і в доброму здоров'ї, а я тобі слуга, коли тобі зле.

Жак: Мені приємно знати, що ви такий людяний; не часто трапляється, щоб панове так ставилися до своїх слуг.

Пан: Як голова?

Жак: Так само добре, як і перекладина, з якою вона побилася.

Пан: Візьми це простирало в зуби і добре стрясни головою... Як тобі після цього?

Жак: Нічого; сулія, здається, не покололася.

Пан: Тим ліпше. Мені здається, що ти хочеш устати?

Жак: А що, на вашу думку, я мав би тут робити?

Пан: Я хотів би, щоб ти відпочив.

Жак: Щодо мене, то я думаю, що нам треба поснідати і рушати в дорогу.

Пан: А кінь?

Жак: Я залишив його в попереднього хазяїна. Він дуже мила й порядна людина, узяв коня за ті самі гроші, за які нам продав.

Пан: А ти знаєш, хто він, та мила людина?

Жак: Ні.

Пан: Я тобі розповім, коли рушимо в дорогу.

Жак: Чому ж не тепер? Наче б то якась таємниця?

Пан: Таємниця чи ні, але яка тобі різниця, як ти дізнаєшся про це не в цю мить, а пізніше?

Жак: Ніякої.

Пан: Але тобі потрібен кінь.

Жак: Можливе, що якраз власник цього заїзду з приємністю відступить нам одного з своїх.

Пан: Поспи ще якусь мить, а я піду подивлюся, може, так воно й буде.

•••

Жаків пан зійшов униз, замовив сніданок, купив коня, повернувся нагору і застав Жака вже одягненого. Вони поснідали і рушили знову в путь, але Жак запротестував, що було б непристойно так собі й поїхати, не подякувавши чемно громадянинові, при брамі якого він трохи не витягнув ноги і дістав від нього таку ласкаву допомогу. Його пан пробував заспокоїти цей вияв делікатности запевненням, що він добре винагородив сателітів того пана, які принесли Жака до заїзду; проти чого Жак заперечив, що гроші, якими винагороджено слуг, аж ніяк не є висловом вдячности їх панові і що таким способом можна викликати в людей нехіть до доброго діла, а себе самого заплямувати як людину невдячну.

— Мій пане, я уявляю собі, що той чоловік сказав би про мене, бо я сказав би те саме, якби він був на моєму місці, а я на його...