Iван Нечуй-Левицький - Афонський пройдисвiт

- Хоч добрi чоботи маю. Ще не все пропало! Ще зроду не шив i не носив таких гарних чобiт! - утiшав сам себе отець Iсакiй, виставивши з-пiд ряси обидвi ноги й милуючись взорцями.

Настав час платить проценти отцевi Тарасiєвi. Копронiдос почував, що тепер його самого бере тривога.

"З цим жарти небезпечнi. Це не калугер, а справдешнiй москаль на вдачу; цей солдатюга страшний! Коли послушникiв скубе за коси так, що трохи голови не одiрве та не викруте з в'язiв, то вже певно, що менi голову зовсiм зiрве… або скалiчить на смерть, а може, i вб'є, як телепне по головi кулачищем або дасть помордаса та поляпаса", - думав Копронiдос, сидячи в своїй кiмнатi. Вiн зирнув очима по кiмнатi, чи нема часом чого важкого та замашного й цупкого напохватi та на виднотi. В кутку на столику перед образами лежала чимала каменюка, буцiмто взята з гефсiманського саду. Копронiдос узяв камiнь i пожбурив його на вулицю, на мостову, де вiн i був узятий. Коло порога в куточку стояла товста палиця з важким олив'яним держалном, котрою Копронiдос колись по селах оборонявся од собак. Вiн винiс палицю в свою спочивальню й поклав пiд лiжко.

Але душа в Копронiдоса все-таки бентежилась i тривожилась.

"Цей чернець стане менi на завадi… Ой, стане! Вiн i стiльцем проломить менi голову. Страшно! А рука важка… кулаки, як довбнi. Вiн п'є i зо мною, братається i з купцями, п'є i з мiщанами, п'є з полiцейськими, то ще наведе, псяюха, сюди полiцейських, своїх приятелiв… Вхоплять… закинуть у тюрму. От отця Тарасiя треба тiкать… З ним непереливки… Та й роботи вже тут нема нiякої. Виловив в цьому монастирi усю вартнiшу рибу; треба заздалегiдь вибиратись пiд другий монастир. Змiню назвище на якогось там Дiаболакi або Панбiсакоса".

I Копронiдос, не гаючись, зараз вибрався з квартири й перебрався в житло пiд другий монастир.

Отець Тарасiй задлявся трохи, але згадав про свої грошi й сорок за проценти й пiшов до Копронiдоса. Увiйшов вiн у його квартиру, вона стояла пусткою. Хазяйка, простенька, але багатенька мiщанка, мила шибки, а наймичка мила пiдлогу.

- А де ж Копронiдос? А де це дляється Копронiдос, що його нема вдома? - спитав вiн у хазяйки.

- Який Копронiдос пiшов та й десь дляється? - обiзвалась хазяйка.

- А той грек, купець, що тут живе? - гукнув отець Тарасiй.

- Не знаю, за такого й не чула. Жив тут грек, але вiн у мене записаний не Копронiдос, а Кiпра. Так вiн i в своєму пашпортi записаний. Та вiн i не купець, а крамар. Вiн наче й чернець, бо торгував святощами; та вiн ще й до того чи доктор, чи фершал, бо все лiчив од зубiв якимись краплями та афонським зiллям; продавав цi зiлля на точку, лiчив i од пропасницi. В мене була пропасниця, трясла мене так, що трохи душi не витрясла. А вiн написав щось на папiрцi по-турецькому чи по-грецькому. Я з'їла той папiрець натщесерце, i це лихо минулось. Тут до його приходили лiчитись i благороднi дами. Кажуть, давав їм якийсь елексир, чи що, i помагало. А крамничка в його i справдi є на Подолi, але невеличка. Вiн продає нюхальну табаку i простий тютюн, табатирки та усякий дрiб'язок, - сказала лепетлива мiщанка.

- Де ж вiн дiвся? - спитав отець Тарасiй.

- Казав, що виїжджає на Афонську гору. Ви отець Тарасiй? - спитала вона.

- Я, - сказав чернець.

- То це вам звелiв вiн передати коробочку: там у коробочцi якiсь свяченi камiнцi з Єрусалима та ладанка з Афонської гори, - сказала мiщанка й швидесенько винесла з своєї кiмнати коробочку й пляшечку з водою.

- А це й свята вода з Йордану, i цю пляшечку вiн звелiв передати вам, - сказала вона й подала Тарасiєвi коробочку й пляшечку.

"Нещадимо глузує ота афонська шельма… Ну й глум! Але що з воза впало, те пропало!" - мигнула думка в отця Тарасiя. Вiн гуркнув дверима так, що аж вiкна задзвенiли, вийшов на вулицю, брязнув пляшкою об мостову й кинув через паркан у двiр, у бур'ян, що рiс у дворi, коробочку з камiнцями.

"Ну, маєш ти щастя, що втiк! Я тобi скрутив би в'язи! Пам'ятав би ти отця Тарасiя. Вбив би, як собаку хоч би й сам на Сибiр пiшов".