Iван Нечуй-Левицький - Афонський пройдисвiт

"Сили небеснi! Архангели й янголи! Що це дiється в моєму серцi? Але чом не прийшов до церкви купець?" - думав Єремiя й трохи вже не плакав… за купцем… Єремiя вертався до келiї й усе оглядався, чи не йде за ним слiдком купець. Але купця не було видно. На вечернi Єремiя углядiв у церквi Копронiдоса й почутив у серцi, що зрадiв, i справдi, пiсля вечернi Копронiдос зайшов у келiю до Єремiї. Пiд пахвою вiд держав щось чимале, загорнуте в хустку.

Посiдали вони. Келiйник подав чай i вийшов. Чернець почував, що в його серце швидко кидалось, i вагання найшло на душу.

- Що ж, отче Єремiє, як буде з грiшми? Чи позичите, чи нi? Рiшимо це дiло зараз, коли ви вже наважилися позичить? - спитав Копронiдос i втирив очi в ченця.

- Хто його зна! I сам не знаю, що робити, як вчинить, - якось повагом обiзвався отець Єремiя i схилив голову та все дивився на стiл, все думав, трохи не ймучи вiри та вагаючись.

"Будуть грошi в моїй кишенi… Вже в ченця iнший тон… Треба лаштувать гармату й пускати останню бомбу. Чернець оддасться в мої руки".

- А я от принiс, - почав Копронiдос i розв'язав хустку, розгорнув шматок квiтчастої вовняної матерiї, а всерединi в матерiї лежали загорнутi двi пляшки доброї горiлки.

- Що це? Чи не жертва да божий дiм? - спитав Єремiя.

- Нi, горiлка не для божого дому, а так… на монастир для благочестивих i поважних ченцiв на гостинець, - сказав Копронiдос i поставив на стiл пляшки з горiлкою. - А це, як позичите менi грошi, то дарую вам дарунок на рясу, - сказав Копронiдос i подав Єремiї матерiю. Єремiя схопився як опечений, ухопив у руки матерiю та й побiг швиденько до вiкна.

- Добряща матерiя! Десять рiк поспiль рясу носитиму, то не подереться, - сказав Єремiя ще й цмакнув язиком.

- П'ятнадцять год видержить! Цупка та мiцна, мов дротяна! Не бгається, насилу гнеться! Iстинно, наче шовк! Носiть та за мене бога молiть, - сказав Копронiдос.

- А це ром? Та, певно, ще й дорогий! Цц… - цмакнув Єремiя й пiдняв пляшку проти вiкна.

- Це дорога горiлочка. Патока й полинь! Усе вкупi! I солоднеча i гiркiсть! - сказав Копронiдос. - А що? Давайте грошi! Я й векселi принiс; а як сподобите мене довiр'я, то цей дар приймiть, i проценти за перший мiсяць ось нате, та ще й червiнцями!

Копронiдос витяг червiнцi й дзенькнув ними по столi. Червiнцi делiкатно дзенькнули, неначе арфа заграла.

"Мов небесна музика дзвенить!" - подумав Єремiя й почув, що його серце пом'якшало й подобрiшало. Вiн кинувся до скринi, витяг тисячу карбованцiв, двiчi перелiчив грошi i, спершу перечитавши вексель, однiєю рукою подав грошi, а другою усунув вексель в одчинену скриню й в одну мить замкнув її. Забравши грошi, спокусник, наче веселий дiдько, виплигнув з келiї, забувши навiть попрощатись i поцiлувати отця Єремiю в руку.

Вiн не йшов, а нiби на крилах летiв по алеї, наче злодiй, що вкрав та тiкає з краденим добром, щоб швидше його сховать.

Пiсля того Копронiдос пiдступив до отця Iсакiя. Три днi ходив вiн до ченця, запобiгав у його ласки й вiри, тупцяв коло його, дратував червiнцями, принiс в дар матерiї на рясу, три пляшки рому. Iсакiй був твердий, як кремiнь: не взяв нi матерiї, нi рому, i грошей не дав. Вiн у мирi був шевцем i дуже зневiрився в людях, бо добре знав їх.

"Ну, з цього кременю, мабуть, не викрешу огню. Дурнiсiнько втрачався на подарунки. Але… треба братись на хитрощi".

Копронiдос довiдався, що отець Iсакiй в мирi був шевцем. У шевцiв є прилюбнiсть до гарних чобiт: вони усi поважають чоботи бiльше од усього на свiтi. "Уплету я в свою мережу прегарнi дорогi чоботи… Чи не впiймаю на гак отого коропа", - подумав Копронiдос.

Вiн принiс ще раз Iсакiєвi матерiї на рясу, двi пляшки рому й виростковi чоботи на високих закаблуках та ще й на скрипах; халяви були добрящi, широкi, як корито, ще й повишиванi та помережанi зверху скраю на цiлу долоню. Отець Iсакiй, хоч i був дерзкий на вдачу, але вхопив чоботи, i як почув дух юхти та сирицi, як побачив чудовi повишиванi взорцi, то й не встояв; так i розiмлiв i таки дався в руки пройдисвiтовi. Вiн вийняв з скринi тисячу карбованцiв, узяв вексель i оддав грошi Копронiдосовi.

"Ловися, рибко, маленька й велика! Тепер час при-метикуватися до вдачi красуня отця Тарасiя… Але це… москаль добрий, i треба iншої принади на гачок, безпремiнно живої рибки на цю зубату щуку, а то ще проб'є мою мережу i випустить у дiрки дрiбнiшу рибку… i… ще й… накоїть менi багато лиха", - думав Копронiдос, вертаючись додому, неначе на крилах вiтру. Вiн не йшов, а його нiби самi ноги несли.

"Пройшов я i Туреччину, i Грузiю, i Грецiю, i Балкани, i Дунай, а таких дурнiв ще не бачив: таки так самi в руки й даються! Добрi, то ймуть менi вiри! Цей край для мене як рай. Ловися, рибко, маленька й велика! Буде на харч на старостi лiт… Але Тарасiй…" - i Копронiдос задумався, схиливши голову набiк i погладжуючи густу чорну бороду.