Iван Нечуй-Левицький - Афонський пройдисвiт

Схiднi метафори очевидячки йому не сподобались. Не сподобались вони i Гликерiї, бо й вона надула губи, й насупилась, i стала понура. Копронiдос примiтив це й кинувся на метафори бiблiйнi.

- А брови, як веселки, правда? Як мальованi! - знову обiзвався Копронiдос i заглянув Тарасiєвi в самiсiнькi очi, аж нахилився до нього.

- Що правда, то правда, - сказав Тарасiй.

- А перси! Як гора Кармiл! Правда! А голова! Як кедр лiванський; а шия, мов стовп сiлоамський! - хвалив Копронiдос i все присовувався до Тарасiя.

- Як гора… як стовп… Це ж вагота, i велика, що й я не здержав би, не то вона. Правда, що кедр… Нiгде правди дiти! - сказав Тарасiй i зiтхнув важко та тяжко.

- А шия! Як стовп сiлоамський! От придивiться лиш добре! - дражнив Копронiдос Тарасiя i при тих словах важко поклав свою чорну, мохнату руку на плече Гликерiї.

Отець Тарасiй зареготався так, що, мабуть, було чути на усе подвiр'я.

Пiсля закуски Копронiдос устав.

- Оце добре, що я згадав. А то було якось випало з голови. Овва! Маю дiльце… Треба занести отi пляшки з горiлкою до отця Iсакiя. Прощайте! Моя зовиця тим часом забавить вас тут i без мене, - сказав Копронiдос i вийшов з кiмнати, вхопивши в руки зав'язанi в хустку пляшки.

На другий день Копронiдос зайшов у келiю до отця Тарасiя. Тарасiй витяг з скринi п'ять сотень карбованцiв i позичив на вексель Копронiдосовi.

"Ловися, рибко, маленька й велика! - мiркував Копронiдос, вертаючись додому. - Не пропали дурно поросята, iндики, ром та вина!"

V

Копронiдос виловив осятрiв i зимою кинувся ловить дрiбну рибу. Вiн вже не запрошував до себе на трапезу iєромонахiв: отця Палладiя, Iсакiя, Єремiю та Тарасiя, а затягав до себе на чарку горiлки дияконiв та простих ченцiв. Не дорогими винами, не пуншами вiн частував їх, а простою горiлкою та годував оселедцями. Одначе ловитва в Копронiдоса була невелика. Вiн видурив у двох дияконiв не бiльше як по сотнi карбованцiв.

- Не варта ця рибка й на юшку. Шкода й заходу! Це вже не риба ловиться, а якiсь жаби та пуголовки. Час пливе й минає, а заробiтку нема. Час би вже йти пiд другий монастир, - казав Копронiдос, сидячи за чаєм з своєю Мелетiєю.

Наловивши в кишенi доволi чернечих грошей, Копронiдос од того часу втратив охоту ходити до церкви й подавать жертви на монастир. Вже вiн не запрошував до себе iєромонахiв на трапезу й навiть не кликав їх на чай. А коли котрий i заходив до його непроханий, то Копронiдос подавав трапезу дуже вбогу: самий чай з простою паляницею. Ченцi пiсля чаю поглядали скоса на дверi, звiдкiль колись, неначе з неба, летiли на стiл печенi iндики та кури… Але дверi не одчинялись. Мелетiя навiть не виходила до гостей i очей не появляла. А Копронiдосова зовиця Гликерiя буцiмто виїхала в Афiни лiчитись, як казав Копронiдос.

Як дiзнався отець Тарасiй, що зовиця дременула на теплi води, то аж схопився з стiльця, посатанiв i пiдняв кулаки трохи не пiд стелю. Копронiдос одскочив аж у куток i звалив додолу i пальмовi гiлки, i камiнцi з Йордану.

- Що це за знак! Копронiдос вже не ходить до церкви, - казав отець Палладiй до iєромонахiв.

- Вже й жертви на монастир не подає, - обiзвався Iсакiй.

- Та про жертви на монастир байдуже. А коли ще носить "жертви" в келiї, то й хвалити ласку царя небесного! Спасибi й за це, - сказав Тарасiй.

- I в його вже, певно, зубожiла й виснажилась вiра, як у болярiв, то й жертви на монастир не дає: перестав до церкви ходить… А як коли й прийде, то не молиться, вже й поклонiв не кладе, а стоїть та позiхає, ще й рота не затуляє долонею. Бiс вселився i в його! Такi вони усi, - отi боляри! I купцiв вже бiс переманює до себе, як i болярiв, - обiзвався отець Єремiя.

Час минав. Ченцiв брала нетерплячка: вони ждали, не могли дiждаться строкiв, щоб забрати проценти. Настав i день строкiв. Отець Палладiй вилiчив його трохи не з годинником у руках i пiшов до Копронiдоса.

Копронiдос зустрiв його дуже непривiтно…

- А що, Христофоре Хрисанфовичу! Сьогоднi строк платить проценти, - сказав отець Палладiй.

- Який строк? Якi проценти? - спитав Копронiдос i витрiщив свої здоровi баньки, неначебто з дива.

- Та проценти за тисячi, що ви у мене позичили, - сказав Палладiй.

- Я? Я в вас не позичив не тiльки тисяч, а навiть рубля, - сказав Копронiдос i витрiщив, нiби з дива, свої чорнi очi.

- Як-то так? А ось вексель, - сказав сердито Палладiй.

- Я не давав нiякого векселя… Може, то хтось iнший дав вам вексель. Я проживав у монастирях i добре знаю, що ченцям не можна нi давати нi брати нiяких векселiв. Це ж смертельний грiх для чорноризцiв, бо й по закону ченцi не мають права давати грошi на векселi.