Iван Нечуй-Левицький - Афонський пройдисвiт

Пiдвiвши очi вгору, Копронiдос думкою лiчив латки на обох чорноризцях i налiчив їх на отцевi Iсакiєвi бiльше.

"Еге! Вiн скупiший… Треба ловити отця Єремiю, засiдать на засiдки на його, бо, певно, його легше буде впiймати", - постановив собi Копронiдос i пiсля вечерi зайшов на чай до Єремiї.

- Господи Iсусе Христе, сине божий, помилуй нас! - промовив пiд дверима Копронiдос тихим i трохи плаксивим голосом, неначе прохач-старець, що просить хлiба. Вiн постукав помаленьку в дверi.

- Амiнь! - обiзвався з-за самовара отець Єремiя. "Несе нечистий купця, та ще й на чай. А вiн п'є чай унакладку, а не вприкуску; пiде чотири грудки сахару, а може, й бiльш… бо часом п'є по три стакани чаю", - подумав Єремiя, одначе вiн швиденько пiдвiвся, й запросив купця до кiмнати, й привiтався з ним. Сiли за стiл, випили по одному стакановi чаю. Копронiдос подякував i не схотiв другого стакана. Єремiя осмiхнувся й повеселiшав. Копронiдос витяг з кишенi пляшку рому й поставив на столi. Єремiя став зовсiм веселий i ласкавий. Вiн нахилив голову близенько до пляшки й вирячив низькi очi на квиток. Двi пасмi тоненьких кiсок звiсились униз i коливались, злiпленi докупи, неначе їх кiт позасмоктував.

- А я до вас маю маленьке-маленьке дiльце… - сказав Копронiдос.

- Яке дiльце? - спитав Єремiя й одкинув голову назад, i вирiвнявся на стiльцi.

- У вас, чорноризцiв, грошi валяються в скринях без усякої користi, вибачайте, як черепки на смiтнику. Чом пак ви не оддаєте їх на проценти? Чом би вам не позичити будлi-якому купцевi, от хоч би й менi? Я вам заплачу великий процент, бо купцям треба не покладного, а летючого капiталу, щоб обертався швидко, як обертається земля кругом сонця.

- У мене нема грошей. Хто вам сказав, що в мене є грошi? - перебив його Єремiя i вп'явся сердитими маленькими очима в лице Копронiдосовi, мов роздратований ужака.

Копронiдос погладив бороду й хитро, хитро й смиренно наче заглядав в очi Єремiєвi.

- Менi нiхто не казав, що в вас є грошi, але я побував у багатьох монастирях…

- В мене нема грошей! - стиснув тоненьким голосом Єремiя.

- Я дав би великий процент. Я купець, вiдомий у Києвi, маю магазин… дам вам вексель, запишу вам у заставу свiй магазин. От i отець Палладiй позичив менi грошi за тридцять п'ять процентiв. Я дам вам п'ятдесят.

Єремiя слухав вважливо, насторочивши вуха.

- От ви маєте, нехай буде, тисячу; через рiк ви вже матимете пiвтисячi карбованцiв дурнiсiнько. Самi грошi прийдуть до вас у келiю.

- А через два роки буде тисяча? - спитав Єремiя, неначе писнув.

- А через три- пiвтори тисячi буде в вас!! - пiдняв i собi голос Копронiдос. Єремiя похилив голову, погладив тонку та рiденьку борiдку й задумався.

- То як же буде, отче Єремiє? - спитався Копронiдос.

"Палладiй позичив йому грошi… а вiн знає мир, хазяйнував, вiн чоловiк досвiдчений в цих мирських справах, чоловiк з розумом, вчений… Але, але шкода випускати з рук грошi… Як-таки так! Грошi лежать у мене в схованцi, а то вiзьми та й оддай їх комусь…" - думав Єремiя.

- Нi, нiяк не буде! У мене нема грошей! - знов писнув Єремiя. "Спитати б Палладiя?.. - подумав Єремiя. - Але це все одно, що признатись, що в мене є грошi. А Палладiй лепетливий на язик, скаже ще комусь, а хтось довiдається та видере вiкно, задушить мене i вкраде мої грошi…" - думав мовчки отець Єремiя.

- Коли хочете, я вам заплачу за перший мiсяць проценти зараз… та ще й червiнцями, - сказав Копронiдос.

Вiн витяг з кишенi капшук i висипав на стiл шiсть червiнцiв. Червiнцi засяли на скатертi. Єремiя поглядав на їх, як кiт на сало.

"Чи дати, чи нi? Оце яка диявольська спокуса! Але як же його таки витягти з кишенi грошi й оддати чужому чоловiковi?.. А червiнцi горять, як жар. Ой спокуса! Ой сатана манить мене!" - думав Єремiя i мовчки дивився на червiнцi.

- То як же буде? - знов спитав Копронiдос.

- Нiяк не буде! В мене нема грошей, - сказав Єремiя якимсь глухим та жалiбним голосом, що вилетiв з його грудей, неначе з забитої домовини.

- Як нема, то прощайте! Одначе помiркуйте до завтрього, - сказав Копронiдос, розпрощався й швиденько вийшов з келiї.

Отець Єремiя причинив дверi. В келiї стало тихо, неначе в могилi. Од лампади розливався свiт i ясно освiчував куточок келiї, бiлу стареньку скатертину на столi, миготiв на позолочених рамах образiв. Єремiя стояв мовчки серед келiї й дивився на образи.

"Це не купець, а сатана! - думав Єремiя. - Це сатана наслав на мене, грiшного, якогось диявола, а не купця… а купець спокушає мене. Може, вiн хоче вкрасти у мене грошi чи видурить та вивiдує, де вони схованi… Може, вже й украв…"