Iван Нечуй-Левицький - Афонський пройдисвiт

Другого дня Копронiдос зустрiв у монастирi отця Тарасiя.

- Чом пак ви до мене не заходите, отче Тарасiю? Моя Мелетiя все питає про вас: нудьгує за вами, - сказав Копронiдос.

- Стара вже ваша Мелетiя, - сказав Тарасiй i не засмiявся, а якось загерготав, як iндик.

- Пiслязавтра ввечерi приїде до мене з Одеси в гостi моя далека родичка… гм… зовиця… От так краля! Приходьте лиш, побачите! - сказав Копронiдос i хитро клiпнув одним оком.

Отець Тарасiй знов загерготав по-iндичiй.

- Добре! Прийду! - сказав отець Тарасiй i попрощався з Копронiдосом.

Дiждавшись часу запросин, отець Тарасiй зайшов до Копронiдоса. Переступивши через порiг кiмнати, отець Тарасiй кинув очима в куток i стовпом став. Вiн задер голову, так що послушницька чорна скуфiйка з'їхала аж на тiм'я. Вiн зняв швиденько скуфiйку й з дива аж витрiщив здоровi очi.

В кутку коло стола сидiла молода дiвчина, здорова, огрядна, з схiдним типом лиця, з довгим носом та з здоровими чорними очима. В неї було лице бiле, неначе обмазане крейдою; чорнi товстi брови чорнiли, як ужi; повнi губи червонiли, неначе помальованi червоною фарбою. На дiвчинi червонiла, аж горiла, як жар, суконна куртка, обшита синiми та золотими шнурками. На важких косах червонiла феска з синьою китицею. На шиї висiли три разки доброго намиста, а над чолом кругом фески блищав рядок позолочених круглих бляшок, неначе червiнцiв. З-пiд бiлої куцої сукнi висовувались нiжки в червоних черевиках. Дiвчина аж сяла на усей куток, неначе в свiтлицю влетiла жар-птиця. Убрання її було схоже на тi квiтчастi азiйськi убори, в яких виходять на сцену актриси й танцюристки.

- От i… зовиця приїхала до мене в гостi! - сказав Копронiдос.

Зовиця встала, але не приступила до отця Тарасiя й не попросила благословення. Отця Тарасiя так заслiпила та райська птаха, що вiн на це й не звернув уваги.

- Правда, гарно вбираються в нас, у Грецiї? - сказав Копронiдос.

- Гарно! Дивно! Благолiпно! - сказав отець Тарасiй швидко й голосно, неначе гупав довбнею.

- А правда, наша фустанела краща, нiж ваша плахта? - сказав Копронiдос.

- I фустанела гарна, i плахта непогана… Аби гарна дiвчина або панiя, - сказав отець Тарасiй одрубчасто, неначе цiлi галушки ковтав, i зареготався на усю кiмнату.

- А наша феска! Ож придивiться, лишень, отче Тарасiю! Правда, краща, нiж стрiчки та квiтки на ваших дiвчатах? - спитав Копронiдос.

- Усе гарно! Усе на славу божу! Усе лiпота: i феска, i стрiчки, аби дiвчина гарна, - обiзвався Тарасiй.

- Як же ваше святе ймення? - спитав отець Тарасiй у дiвчини.

- Гликерiя! - перебив Копронiдос похапцем.

- Еге, Гликерiя… - промовила дiвчина, неначе засоромившись, i кокетно нахилила голову й спустила очi.

Вона засмiялась. З-пiд товстих губiв блиснули бiлi широкi зуби. Трохи розтягнутий широкий рот з довгими та широкими губами став хижий якось по-вовчому i неначе промовляв: "Ой, хочу ласо їсти й ласо пити! Маю такий апетит, що ладна поїсти хоч би й київських ченцiв!"

- Чи ви пак вмiєте по-нашому говорить, чи тiльки говорите по-своєму? - спитав Тарасiй.

- Я вже давно живу в Одесi i вмiю й по-вашому говорити, - обiзвалася Гликерiя, - трудно було навчиться, але я таки перемогла трудноту й навчилась. Як наважишся, то всього навчишся.

- От i добре! Я думав, що ми будемо говорити на мигах, як я колись розмовляв з молдаванами на Бассарабiї. - I Тарасiй показав тi миги: крутнув головою, тикнув руками так химерно, що Гликерiя зареготалась.

Копронiдос подав чай; до чаю винiс пляшку рому. Вiн налив рому в стакан з чаєм Тарасiєвi, а потiм таки доволi бурхнув рому i в стакан Гликерiї. Гликерiя пила мiцний пунш, анiтрошечки не скривившись. Отець Тарасiй здивувався.

- О! То в вас, у Грецiї, як я бачу, i панни п'ють пуншi з ромом! - обiзвався отець Тарасiй.

- Атож! Як i в вас, - сказала Гликерiя й осмiхнулась, ще й зуби показала.

- П'ють. В нас щодо цього, то трошки вiльнiше, нiж у вас. Нашi грекинi п'ють i ракiю, - сказав Копронiдос.

- Що ж то за ракiя? Вино таке, чи що? - спитав Тарасiй.

- Не вино, а проста горiлка, - обiзвався Копронiдос.

- Ото, скажiть! Що край, то й iншi звичаї, - сказав отець Тарасiй i зареготався.

Гликерiя реготалась i собi, аж за боки бралась. Пiсля чаю Копронiдос подав закуску й горiлку.

Почастувавши Тарасiя, вiн налив у чарку ракiї й для Гликерiї. Гликерiя хапком та жваво випила чарку й не скривилась.

- Дивнi дiла твої, господи! - сказав отець Тарасiй. - В вас усе не по-нашому.

- А що, отче Тарасiю? А правда, гарна, гм… зовиця. Дивiться, очi гарнi, як в ангорської кози, - сказав Копронiдос.

- О, нехай бог боронить! Де ж таки, як у кози… Це не по-нашому, зовсiм не по-нашому, - сказав Тарасiй.